Глава 23

— Ходімо! — Ліна схопила мене за руку, а тоді потягнула до маленької кімнати, схожої на гримерну. — В нас є обмаль часу, але, сподіваюсь, дівчата встигнуть усе зробити.

Я, погоджуючись, кивнула, сідаючи у крісло. Усе відбувалось дуже швидко. Спочатку візажистка підкорегувала мій макіяж до потрібного образу, а стилістка, в той час, феячила над зачіскою. Я непорушно сиділа на стільці, хоча всередині відчувала приплив різних емоцій. Намагаючись заспокоїтися, я міцніше стисла пальці на колінах.

— Ви встигли! — на обличчі Ліни, яка щойно зайшла до кімнати із сукнею в руках, з'явилося полегшення.

Закінчивши роботу, майстрині зникли, залишивши нас наодинці. Пальці Ліни ледь помітно тремтіли, коли вона розстібала блискавку чохла.

— Не хвилюйся, все буде гаразд, — спробувала я підбадьорити її, хоча моє власне хвилювання наростало з кожною секундою до початку показу.

— Сподіваюся на це, — видихнула вона й нарешті показала сукню.

Я приголомшено дивилася то на сукню, то на Ліну.

— Це ж…

Слова зникли десь між подивом та захватом.

— Так. Це та сама сукня, з якою ти мені допомагала, — підтвердила вона, і ми продовжили готуватися до показу.

***

Я затамувала подих, почувши про початок показу. Моделі вже вишикувалися в ряд біля виходу, і мені теж потрібно було приєднатися до них. Зупинившись позаду світловолосої дівчини, я витерла злегка спітнілі долоні, а тоді глибоко вдихнула через ніс і повільно видихнула через рот, намагаючись заспокоїтися. Що ж… Я зроблю це! Раніше я вже брала участь у подібному. Хоча навряд чи конкурс «Міс Університет» зрівняється з цим рівнем, але я спробую викластися на повну.

Дівчата почали рухатися, і з кожним кроком мені все краще було видно сцену та глядацьку залу. Мої очі відчайдушно шукали Давида, аж раптом мене пройняло усвідомлення. Трясця! Я ж не встигла попередити його! Він повільно обводив поглядом присутніх, очевидно, шукаючи мене в залі.

Остання дівчина переді мною почала підійматися сходами, і я на мить озирнулася. Ліна стояла, схилившись над монітором. Ніби відчувши мій погляд, вона підвела голову. Ми обмінялися кивками, і я ступила на першу сходинку.

Серце калатало з такою швидкістю, що, здавалося, от-от вистрибне з грудей. У кожен свій крок я вкладала всю впевненість, на яку тільки була здатна. Легка музика супроводжувала мене, коли я рушила подіумом. Я ніколи не прагнула бути зіркою, навпаки — любила залишатися непомітною. А зараз усі погляди були прикуті до мене. Крім одного.

Коли я почала наближатися до місця, де стояв Давид, він байдуже кинув погляд на сцену. Але наступної миті різко повернувся, і в його очах спалахнув подив, змішаний із німим захватом — так, ніби він побачив найпрекрасніше, що колись існувало у світі.

У ту мить я була його центром, а він — моїм. І в цій залі більше нікого не існувало, окрім нас двох.

Дійшовши до кінцевої точки, я граційно повернулася і з неймовірним полегшенням видихнула, щойно опинившись за лаштунками.

— Це було неймовірно! — радісно вигукнула Ліна, перехопивши мене в проході. — Зараз ще фінальний вихід усіх моделей, а потім я нарешті дозволю собі впасти від знемоги.

Я тихо засміялася з її слів, і вона сяйливо усміхнулася мені у відповідь.

Коли все закінчилося я нарешті змогла приєднатися до Давида.

— Ти не розповідала мені, що в минулому була моделлю. — Давид обійняв мене за талію, притягуючи ближче до себе.

— Боже, тільки не кажи, що тобі сподобалося, — саркастично сказала я.

Він повільно нахилився до мого вуха, і в ту мить весь світ навколо ніби завмер.

— Ти не тільки здивувала мене, Алісо. Ти мене вразила.

Тілом сипонули сироти, коли його гарячий подих торкнувся шкіри. Господи, я зараз просто розчинюся тут на атоми.

Давид трохи відсторонився й переплів свої пальці з моїми. Мені подобалося це відчуття. Він мені подобався. Я раптом спіймала себе на думці, що навіть не знаю, що саме приваблює мене в ньому найбільше. Може, очі? О, так! Вони неймовірні. Руки? Я захоплювалася цими сильними руками. Губи? Я опустила погляд на його губи й важко ковтнула слину.

— Не дивись на мене так, бо… — його голос стишився до ледь чутного шепоту, призначеного лише для мене.

— Бо що? — запитала я, відчуваючи, як сильно калатає моє серце.

— Бо інакше ми зараз же опинимося вдома, у нашій спальні.

Його погляд потемнішав, і я знову мимоволі затамувала подих.

У його очах спалахнув подив, а вже наступної миті він ніжно провів тильною стороною долоні по моїй щоці.

— Якщо ти жартуєш…

Давид витримав паузу, мабуть, добираючи правильні слова, але я його перебила:

— Я мала на увазі саме те, що сказала, — запевнила я.

— Тоді, гадаю, нам час повертатися, — повільно мовив він і повів мене на вихід.

Коли ми майже дійшли до виходу з будівлі, я раптом схопила його за передпліччя. Він спантеличено глянув на мене.

— Я ж не попрощалася з Ліною, — сказала я.

— Можеш пізніше написати їй повідомлення. Не думаю, що вона образиться — у неї зараз куди поважніші справи.

Я озирнулася, туди, куди кивнув Давид, і помітила, як Ліна емоційно щось розповідала поважній пані. Щодо цього він, безумовно, мав рацію.

— Гаразд. Я так і зроблю.

— Сподіваюся, тобі більше нікуди не треба?

— Нікуди, — підтвердила я.

Він полегшено видихнув, і мої губи здригнулися в усмішці, коли він поквапив мене до виходу.

Коли ми опинилися у машині я не встигла й оком змигнути, як опинилася у нього на колінах. Давид притягнув мене до себе і палко, владно накрив мої вуста своїми. Світ навколо ніби перестав існувати, а у цілому всесвіті залишилися тільки ми двоє.

Я міцніше стиснула пальцями його сорочку, відчуваючи, як поцілунок стає дедалі ненаситним. Усередині спалахнуло дике бажання, коли Давид обхопив мою шию ззаду, змушуючи злегка закинути голову.