Глава 22

— Можна?

Я злегка прочинила двері, заглядаючи в кімнату. Вже було пізно, але я не могла заснути без Давида.

— Заходь, — кивнув він. — Я думав, що ти вже спиш.

Я ширше прочинила двері та зайшла всередину. Зупинившись навпроти його стола, я приземлилась на м’яке крісло, закидаючи одну ногу на іншу.

— Не можу заснути, — пробурмотіла я й уважно глянула на його обличчя.

Його погляд був зосереджений на чомусь у ноутбуці, але за мить він краєм ока глянув на мене. Схоже, Давид помітив, як я його роздивлялася, бо насупив брови й нерозуміюче кивнув.

— Що? — не витримав він.

— Ти в окулярах.

— Ти раніше не бачила людей в окулярах? — куточок його губ смикнувся вгору.

Я стрималася, щоб не закотити очима. Він кепкував з мене.

— Я раніше не бачила тебе в них, тому й здивувалася, — сказала я, знизавши плечем.

Він схилив голову, а тоді потер перенісся.

— Я не ношу їх постійно. Тільки коли працюю вночі, — пояснив він.

— У тебе давно проблеми із зором? — запитала я.

— Останній рік, — пробурмотів він, після чого закрив кришку ноутбука.

Я схилила голову набік, вивчаючи його обличчя.

— Мені подобається, — врешті-решт пробурмотіла я. — Ти виглядаєш у них…

— Як? — запитав він, піднявши одну брову.

Я відчула, як кров прилинула до обличчя. Він дивиться на мене таким поглядом, що я соромилася зізнатися, що він виглядає в них дуже сексуально. Але я вирішила, що не буду тішити і без того роздуте його его.

— Я чекаю, — його тон грубий, але не небезпечний.

— Нормально, — це все, що спало мені на думку сказати.

— Це не те, що ти хотіла сказати, — він звузив очі й підвівся з крісла.

Я напружилася й непомітно засовалася на сидінні. Коли він зупинився позаду мене, табун мурашок пробіг моїм хребтом. Я глянула на нього через плече й одразу ж пошкодувала, побачивши, як у його очах заграли вогники. І він все ще не зняв окулярів.

— А тепер скажи мені, про що ти насправді подумала? — його дихання пестило мою шкіру, коли він нахилився до мого вуха.

— Ну, я подумала, що вони тобі пасують. Але все ж хочу сказати, що тобі не завадило б відпочити. Повалятись на…

Він знаходився так близько, що я почула, як він видав тихе розчароване гарчання.

— Мені здається, чи ти заговорюєш мені зуби? — перервав він мене, і на його обличчі пробігла ледь помітна посмішка.

Моє дихання збилося, а тіло напружилося, коли я відчула вологий поцілунок на шиї, потім ще один і ще один. Я несвідомо повернула голову, щоб відкрити йому кращий доступ. Серце калатало як навіжене. Це було так приємно. Я спробувала покласти долоню на його потилицю, але раптом він відсторонився.

— Я не продовжуватиму, поки ти не скажеш, — промовив він і відійшов від мене.

— Це шантаж! — обурилася я, підвівшись із крісла.

Він мав такий безтурботний вигляд, ніби щойно нічого й не було. Я роздратовано стиснула губи в тонку лінію.

— То яка твоя відповідь? — запитав він, знімаючи окуляри й ховаючи їх у шухляду.

Я роздратовано видихнула.

— Гаразд, я подумала, що ти виглядаєш у них сексуально. Задоволений?

Все ж він знайшов спосіб виманити правду. Або я просто нікудишня брехуха.

— Безперечно, — його голос прозвучав нижче, ніж зазвичай.

Я не встигла зреагувати, як він швидко подолав відстань між нами й уп’явся губами в мої. Я заплющила очі й закинула руки йому на шию. Давид провів долонями по моїх стегнах і, підхопивши, підняв у повітря. Я обхопила його талію ногами, схрестивши щиколотки.

Я засміялася йому в губи, коли він ногою штовхнув двері й поніс мене в напрямку своєї спальні. Це було так гаряче. Давид міцніше стиснув мої стегна, від чого внизу живота спалахнув жар, посилаючи іскри по всьому тілу.

Він зупинився біля ліжка, а тоді обережно опустив мене на ковдру. Я провела руками по його плечах і спині, вивчаючи кожен сантиметр міцних м’язів. Він трохи відсторонився, а тоді провів великим пальцем по моїй нижній губі.

— Вже пізно, — тихо прошепотів він, а тоді підвівся.

Я кивнула, а потім розчаровано видихнула, коли за ним зачинилися двері ванної. Вже було близько півночі, а мені на завтра точно знадобляться сили. Адже, якщо я прийду до Ліни на показ і почну там позіхати, вона подумає, що мені нудно і не цікаво. Це її може засмутити.

Я все ще не спала, коли він повернувся. У повітрі одразу розлився аромат його гелю для душу. Я перевернулася на спину, коли він ліг поруч.

— Ти не спиш? — почула його тихий голос.

— Ні, — прошепотіла я.

— Спробуй заснути. Вже пізно.

Я підсунулася ближче, і Давид простягнув руку, загортаючи мене в обійми. Тепло його тіла зігрівало, а дихання ніби заколисувало. Я й не збагнула, як швидко поринула в сон.

***

— Давиде! — гукнула я. — Ти готовий?

Він вийшов зі своєї спальні, зачиняючи двері. Його вигляд був неймовірним: акуратно зачесане назад волосся, чорний костюм, верхній ґудзик сорочки розстебнутий. А коли він підняв руку, щоб поправити рукав піджака, я помітила золоті запонки.

— Так. Можемо їхати.

Давид простягнув мені долоню, і я, переклавши клатч в іншу руку, вхопилася за неї.

За час поїздки він лише на кілька хвилин відволікся на телефон, що мене здивувало, якщо згадати нашу першу спільну подорож. Зараз він ліниво відкинувся на спинку сидіння, дивився у вікно й водночас ніжно погладжував моє коліно.

— Ти не сидиш у телефоні, — підмітила я.

Він хмикнув.

— Бо я вирішив дослухатись поради однієї красивої дівчини й на деякий час забути про роботу.

Я здивовано витріщила очі, а тоді засміялася.

— Не можу повірити, що ти кажеш це серйозно, — я похитала головою.

— Я відклав усі сьогоднішні справи й готовий на деякий час відволіктися, — пояснив він.

— Я вдячна тобі за це, — я тепло усміхнулася йому, а тоді прихилила голову до його плеча.