Глава 15

Давид

Роздратування читалося на моєму обличчі від самого того вечора, коли ми ледь не поцілувалися. Стіни, які я ретельно будував роками, ледь не рухнули через мою необачність. На долю секунди я відчув слабкість і потребу, яких не мав права відчувати. Принаймні це те, що я вперто навіював собі в голову.

Кожна дія має наслідки, і я перебував за крок від того, щоб зробити фатальну помилку.

Я не міг пояснити такої реакції на неї, але точно знав, що скоро знайду відповідь. Того вечора ми більше не бачилися. Аліса сиділа у своїй кімнаті, і мені це було тільки на руку. Вперше за останні роки я відчував невизначеність.

Коли ми стояли біля дверей заміського будинку, я все ще міцно стискав щелепи. Аліса теж нервувала — вона видавала свій стан тим, як міцно вчепилася в ремінець сумочки. Вона була одягнена у світло-коричневий ангоровий костюм: кофта була укорочена, а висока посадка штанів вдало підкреслювала її тонку талію.

Я силоміць проковтнув думку про те, чи зміг би повністю охопити пальцями її тонку талію.

Це треба припиняти. Негайно.

Я сильніше стиснув щелепу, ледь не до хрусту.

— Це не має повторитися, — сказав я, дивлячись прямо перед собою.

— Знаю, — тихо відказала вона.

Двері відчинилися, і перед нами постала струнка дівчина з каштановим волоссям, яке м'якими хвилями спадало їй на плечі. Вона привітно усміхнулася, і на її щоках з'явилися чарівні ямочки.

— Проходьте, — вона відійшла вбік, запрошуючи нас усередину будинку.

— Уже всі зібралися? — запитав я, окинувши поглядом передпокій.

Раніше ми проводили зустрічі в клубах, орендуючи все приміщення. Але одного дня прийшло усвідомлення, що було б куди зручніше мати приватну будівлю подалі від сторонніх очей. Таким чином ми й придбали цей будинок, який з усіх боків був оточений високим парканом, що надійно відмежовував нас від навколишнього світу.

— Так. Перед вами ще Єгор доїхав, — сказала вона цілком байдужим тоном.

Я не знав, яка кішка між ними пробігла, бо раніше вони чудово ладнали, наскільки мені було відомо. Але це не моя справа.

— До речі, я Неоніла. Скорочено — Ніла, — звернулася дівчина до Аліси.

— Аліса.

— Я знаю. Рада, що ти приїхала. — Вона фамільярно взяла Алісу попід руку. — Ходімо, познайомлю тебе з усіма.

Коли ми зайшли до вітальні, на нас одразу ж спрямували погляди присутніх. Лев дивився своїм звичним пильним поглядом, миттєво помічаючи найменші деталі. Він був одним із найбажаніших адвокатів міста. Кожен мріяв потрапити до його рук, коли пахло смаленим.

— Некультурно запізнюватися, — зауважив Домінік, демонстративно глянувши на свій старовинний годинник.

Домінік був ще тією скалкою в дупі. Але водночас залишався надійним другом і хорошим партнером.

— Не підколюй його, — кинула Ніла, проходячи повз брата. — Те, що цього разу ти виїхав раніше, не позбавляє нас пам’яті про всі ті випадки, коли ти приїздив на годину пізніше.

— Гей! Ти моя сестра, а не його, — обурився Домінік. — Ти мала б захищати мене.

— Вона має рацію, — холодно зауважив Єгор.

Єгор Велькевич — один із наймолодших власників «Velkevich Holdings». У двадцять три роки на нього звалилися обов’язки генерального директора, після того, як його дідусь пішов у відставку.

Ніла стрільнула в нього не надто приязним поглядом.

— Може, перейдемо до того, заради чого ми тут зібралися? — буркнув я і підійшов до буфета, де стояли одні з найкращих алкогольних напоїв із фірмовим логотипом Велькевичів.

Мій вибір зупинився на віскі. Відпивши трохи, я відчув, як міцна рідина обпекла горло, залишаючи на язиці приємний солодкуватий присмак. Воно й справді було хорошим.

— Алісо, ти вмієш грати в більярд? — запитала Ніла зі щирим зацікавленням.

— Ні, — Аліса заперечно хитнула головою, і на її губах з’явилася м'яка усмішка. — Але я дуже швидко вчуся! — додала вона з ентузіазмом.

— Супер! — Ніла радісно сплеснула в долоні. — Тоді ходімо на другий поверх.

Дівчата зникли, залишаючи нас у цілковитій тиші. Я ліниво прокрутив у руці склянку, спостерігаючи, як кубик льоду повільно тане в бурштиновій рідині.

Аліса

Неквапливими кроками ми з Нілою йшли до більярдної, проходячи великим світлим коридором.

— У тебе такий класний парфум, — зауважила Ніла.

— Дякую.

— Він квітковий? — запитала вона.

Я кивнула.

— Я обожнюю квіти. Особливо троянди, — сказала вона, і її очі радісно засяяли.

— Я теж, — відповіла я, трохи здивована такій схожості в наших смаках.

Ніла широко усміхнулася та зупинилася біля дверей, які, ймовірно, і були нашим пунктом призначення.

— Бачу, ми з тобою точно подружимося. — Вона змовницьки підморгнула мені й штовхнула двері.

Останню годину ми провели у спробах навчити мене грати. Ніла швидко пояснила правила, і ми розпочали партію. На перший погляд, усе здавалося дуже простим: потрібно поцілити києм у кулю, щоб та відбилася й залетіла в лузу.

— Ура! Я влучила! — радісно вигукнула я.

Подруга зітхнула й кумедно схилила голову набік.

— Не хочу тебе розчаровувати, але разом із нею ти забила й биток... — обережно промовила вона.

Моя усмішка миттєво згасла. Зі спантеличеним виразом обличчя я перевела погляд на стіл і переконалася, що так і є.

— Не переймайся, наступного разу обов'язково вийде, — Ніла підбадьорливо стисла мою долоню й підійшла до столу.

Деякий час вона уважно вивчала розташування куль, а потім впевнено нахилилася й зробила точний удар. Задоволено усміхнувшись, Ніла почала обходити стіл у пошуках нової вдалої позиції.

— Давно хотіла запитати... Ви вже обрали дату весілля?

— Е-м-м… Так.

На мить моє обличчя звело від розгубленості, але я щиро сподівалася, що вона цього не помітила.

— Давид нічого не розповідає. З нього інколи доводиться витягати по слову, та й це не завжди вдається, — зауважила Ніла, знизавши плечима.