Глава 13

Крізь сон я відчула, щось надто приємне на своїй шкірі. Вологі поцілунки відчувались на шиї та повільно опускалися на ключицю. Моє дихання стало уривчастим. Я тихо застогнала, стримуючи себе.

— Давиде… — хрипло протягнула.

Він відірвався від моєї шиї, залишаючи пульсувати те місце, де щойно були його губи.

— Ти хочеш, щоб я зупинився? — він глянув на мене зголоднілим поглядом.

Я заперечливо похитала головою. Мені аж ніяк не хотілося, щоб він зупинявся. Давид задоволено кивнув головою та з новою силою припав до того місця, де зупинився. Він схопив однією рукою мої зап’ястя і підняв їх вгору, зафіксувавши над моєю головою.

Я закинула голову від нової хвилі задоволення.

Долоня Давида опустилася вниз на моє стегно, і я напружилась чекаючи більшого. Він все ще продовжував осипати поцілунками шию.

Це відчувалось так заборонено…

«Бо це і є заборонено!» — пролунав суворий голос у моїй голові.

Я з жахом розплющила очі й різко сіла в ліжку. Дихання було шаленим і переривчастим. Окинувши поглядом кімнату, я помітила, що навколо порожньо. Повернула голову до половини ліжка, де мав спати Давид, але його там не виявилося. Простирадло на його боці вже встигло повністю охолонути, а це означало, що він прокинувся дуже давно.

Я тремтячими пальцями торкнулася шкіри, яку — як мені наснилось — палко цілував Давид. На моєму тілі не було ні пульсації, ні почервонінь.

Це був усього лише сон… Сон.

Я гучно видихнула й нарешті піднялася з ліжка. Насправді я була абсолютно одна в його кімнаті, поки моя підсвідомість безсоромно фантазувала про ніч із ним.

Та щоб мене качка копнула.

***

— То ти хочеш сказати, що тобі снився сон, де ти фантазувала про вас із Давидом? — Оля підозріло глянула на мене.

— Угу, і це мені наснилося, коли я спала в його кімнаті, — задумливо підтвердила я, підперши голову рукою.

Насправді я підсвідомо прагнула почути осуд на свою адресу. Хотіла, щоб вона назвала це неправильним і це допомогло б мені бодай на кілька днів приборкати мої заборонені думки. Але Оля була не з тих людей, які стануть засуджувати.

— Ти спала в його кімнаті?! — її очі округлилися, і вона вражено затулила рот долонею, після чого насупила тонкі брови. — Ви з ним у реальності не…

— Ні! — випалила я, як на мене, занадто різко.

Вона стенула одним плечем і тихо засміялася.

— В цьому немає нічого такого. Це цілком нормально, якщо ти в нього закохалася.

А от і ні! В нашій історії це не було нормальним. Я дала собі обіцянку, що ніколи не закохаюся в Давида, і не мала права її порушувати. Так, я не заперечую: він красивий, сексуальний і все в тому дусі. Але нас пов’язує виключно контракт.

Весь ранок я твердила собі, що це на мене так подіяв аромат його постілі. Але дурити саму себе більше не було сенсу. Я чітко усвідомила, що маю величезну проблему: у мене з’явилися до нього почуття.

Схоже, я влипла… І дуже сильно.

— Поглянь, хто тут! — відірвала мене від думок Оля, кивнувши кудись убік.

Я простежила за її поглядом і миттєво зустрілася зі знайомими карими очима. Давид дивився прямо на мене, хоча за логікою мав би зосередити всю увагу на чоловікові, який щось активно йому розповідав.

Сьогодні він був одягнений у світло-сірий костюм, який йому страшенно пасував. Верхні ґудзики сорочки були розстебнуті. Дивно, що раніше я не помічала, як щільно тканина облягає його міцні м'язи.

— Він із тебе погляду не зводить, — прошепотіла Оля біля мого вуха.

Я пропустила її слова повз увагу, все ще заворожено дивлячись у той бік. Давид підняв руку до обличчя й недбало потер підборіддя. В голові миттєво з’явилися зовсім непритаманні мені думки. Не контролюючи себе, я ледь прикусила нижню губу. Щойно усвідомивши, що роблю, різко відвернулася, руйнуючи момент. Чому він так дивиться?

— Він усе ще дивиться? — тихо запитала я в Олі.

Серце забилося швидше, а в животі досі вирував табун метеликів, які навіть не думали зникати.

— Ні, вони щойно зайшли в ліфт.

Я полегшено видихнула.

— Ти вся почервоніла, — зауважила Оля.

Моя рука мимоволі піднялася і торкнулася палаючого обличчя.

— Тут просто душно, — пробурмотіла я перше, що спало на думку.

Оля багатозначно кивнула.

Щойно робочий день закінчився, я швидко спустилася ліфтом та вийшла на вулицю. Сьогодні погода виявилася значно теплішою, що мене дуже потішило, тому я обмежилася легким тонким тренчем.

Підійшовши до автомобіля, я привіталася з водієм і сіла всередину. Але він чомусь зовсім не поспішав рушати з місця.

— Ми на когось чекаємо? — запитала я трохи нетерпляче.

— Давид Олександрович повідомив, що теж зараз виходить, — відповів чоловік.

Серце миттєво забилося швидше.

І справді, за якихось десять хвилин Давид уже сидів поруч зі мною в салоні. Весь шлях ми їхали мовчки. Я вперто дивилася у вікно, щоб знову випадково не задивлятися на нього.

— Ігорю, спочатку заїдемо в одне місце, — промовив Давид, порушуючи тишу й тим самим привертаючи мою увагу.

— Як скажете, — відгукнувся водій.

Давид, напевно, скинув йому локацію наперед, бо Ігор упевнено звернув праворуч. Я нерозуміюче глянула на свого фальшивого нареченого.

— Куди ми їдемо? — Я запитально вигнула брову.

— Я хочу повечеряти з тобою.

Ці слова прозвучали так просто, але водночас викликали в мене лавину запитань. Чому? Навіщо? Він хоче повідомити щось важливе стосовно договору? Чи це чергова показова вечеря для преси? Питання хаотично крутилися в моїй голові навіть тоді, коли ми вже сиділи за накритим столом у ресторані. Давид майстерно відрізав шматок соковитого стейка. Переді мною стояла точно така ж порція.

— Як батько? — буденно запитав він.

— Краще, — я відклала прибори вбік і склала руки на краю столу. — Завтра поїду його провідати.

Він розуміюче кивнув.