Глава 12

Я глибоко й часто дихала, жадібно ковтаючи ротом повітря. Тваринний страх від того, що я ледь не потонула, відбивався глибоко всередині. Я міцно, аж до болю, обхопила себе руками. Краплі води стікали по обличчю, і я втомлено витерла їх долонею. Мені було настільки холодно, що зуби вже починали несамовито цокотіти.

— Ти вся тремтиш, — тихо промовив Давид.

Він прибрав руку з моєї талії й відчинив двері великої ванної кімнати. Я невпевнено зайшла всередину.

— Зніми мокрий одяг, — наказав він, залишаючи мене наодинці. — Я зараз принесу сухий.

Тремтячими пальцями я стягнула з себе наскрізь мокрий светр, а затим і штани, залишившись у самій білизні. Загорнувшись у великий махровий рушник, я поглянула на своє відображення в дзеркалі. Волосся брудними пасмами прилипло до чола, туш розмазалася, залишивши темні плями на щоках. Вигляд я мала просто жахливий.

Я встала під струмінь гарячої води, щоб бодай трохи зігрітися. Усе ж таки моє невміння плавати ледь не коштувало мені життя. Коли ми з родиною їздили на море, я завжди хлюпалася біля самого берега, і мені було цілком комфортно. Я ніколи не відчувала потреби навчитися триматися на воді.

Насухо витерши волосся, я стала біля дзеркала й заплела його в легку косу. Раптом я злякано підскочила на місці, коли почула стукіт у двері.

— Можна зайти? — долинав з-за дверей голос Давида.

Я прочистила горло й нервово потерла шию.

— Так.

Двері відчинилися, і Давид зайшов, тримаючи в руках мої речі. Він помітно намагався не затримувати погляду на моїй оголеній шкірі.

— Дякую, — тихо мовила я.

Лише зараз я помітила, що він теж устиг скинути з себе наскрізь мокрий одяг і перевдягнутися.

— Одягайся, — промовив він, віддаючи мені речі. — Я чекатиму у вітальні.

Я не знала, чи розцінювати це як запрошення приєднатися до нього, чи як щось інше. Проте він точно захоче дізнатися, що між нами відбулося.

Давид зачинив двері, залишаючи мене наодинці. Я швидко вдягнулася й невпевненими кроками зайшла до вітальні. Він сидів на дивані, нахилившись уперед і міцно зчепивши пальці в замок. Почувши мої кроки, Давид повернув голову. За тим, як горіли його очі, я зрозуміла, що на мене чекає нелегка розмова.

— Сідай, — він коротко вказав на місце навпроти себе.

Я мовчки сіла, очікуючи, що буде далі.

— Я хочу знати все, — сухо промовив він. — Починаючи від того, про що ви говорили, і закінчуючи тим, як ти опинилася в басейні.

— Гаразд, — видихнула я й за звичкою почала нервово перебирати пальцями поділ светра. — Я вирішила прогулятися і…

Я запнулася, підбираючи правильні слова. Він не зводив з мене пильного погляду карих очей, чекаючи на продовження.

— Ми зіштовхнулися з нею біля басейну. Вона стверджувала, що ти мене просто використовуєш, бо не здатен покохати таку, як я. — Давид ледь примружився, а я додала, ніяково усміхаючись: — Знаєш, нам і справді вдалося створити ілюзію ідеальних стосунків. Ми навіть її обвели навколо пальця.

Але він не усміхався.

— Ти щось недоговорюєш, — зробив висновок Давид, і моє тіло миттєво напружилося. — Алісо, ти ж розумієш — якби я не опинився поруч, усе закінчилося б геть інакше.

— Я й сама чудово розумію, чим усе могло закінчитися, — буркнула я.

— Якщо розумієш, тоді скажи прямо. Це через неї ти опинилася в басейні?

Я помітила, як міцно він стиснув щелепи, пропалюючи мене похмурим поглядом. За виразом його обличчя було ясно, що він про все здогадується, але хоче почути правду саме від мене. Я відвела погляд і ледь помітно кивнула.

— Я це так не залишу, — пробурмотів Давид скоріш для себе. — Вона заплатить за те, що скоїла.

Він різко підвівся, і я поспіхом зробила те саме.

— Не треба, прошу.

Давид здивовано глянув у мої сірі очі. Він підійшов майже впритул і плавно провів рукою, заправляючи неслухняне пасмо мого волосся за вухо. Від цього мимовільного дотику внизу живота розлилося приємне, трепетне тепло.

— Ти занадто добра для цього світу… і для мене.

Останні слова він промовив зовсім тихо, але я їх почула. Давид похитав головою й рушив до виходу з вітальні.

— Ти куди?

— Мені потрібно побути наодинці й подумати, — кинув він, піднімаючись сходами нагору.

Коли надворі остаточно стемніло, я піднялася до себе в кімнату й лягла в ліжко. Близько години я крутилася з боку на бік, але так і не змогла заснути. Наче на зло, піднялася сильна весняна гроза: від гуркоту грому та шквального дощу, який лупив у шибки, я щоразу здригалася.

Тихими кроками я вийшла зі спальні, обережно зачинивши за собою двері. Зупинилася біля кімнати Давида. Я довго вагалася, чи варто турбувати його, але він сам казав, що має проблеми зі сном, тож панувала слабка надія, що він досі не спить. Я легенько постукала, але Давид, схоже, не почув за шумом зливи. Повільно натиснувши на ручку, я прочинила двері. Усе ще тримаючись за клямку, я обережно зазирнула всередину крізь утворену щілину. У сутінках кімнати я розгледіла, що він уже в ліжку.

— Давиде, ти спиш?

— Ні, — сказав він і повернувся до мене обличчям. — Чому прийшла?

Я зайшла всередину й обережно зачинила за собою двері.

— Через грозу не можу заснути, — тихо пояснила я. — Можна я побуду трохи біля тебе, поки вона не мине?

Я нервово почала кусати щоку зсередини.

— Вона може тривати до ранку, — зауважив Давид.

— Вибач, це була погана ідея, — промовила я, розвертаючись назад до дверей.

— Іди сюди, — зупинив він мене. — Ти можеш перечекати цю ніч біля мене.

— Ти впевнений? — схвильовано перепитала я.

— Біля мене повно місця. — Давид демонстративно посунувся на інший бік ліжка.

Я полегшено усміхнулася, радіючи, що не доведеться повертатися до своєї порожньої спальні. Лягла поруч і накинула на себе край ковдри. Між нами залишалася чимала відстань, і це мене трохи заспокоювало. Відчуваючи на собі його пильний погляд, я теж розвернулася до нього обличчям.