Глава 10

Аліса

Минуло два дні, а слова Давида досі мене не полишали. Весь цей час я щосили намагалася уникати його. В офісі це не було проблемою, а от у будинку виявилося куди важче. Тому більшу частину вечорів я просто сиділа, замкнувшись у своїй кімнаті.

Насправді я злилася навіть не на нього, а більше на саму себе.

— Цього тижня в центрі відкрився новий бар, — почала Оля, дожовуючи салат. — Чула, що там роблять дуже класний «Апероль». Може, сходимо сьогодні?

— Я не хочу, — відповіла я, втупившись поглядом у тарілку.

Я не з’їла ні шматка зі свого обіду — апетиту не було взагалі.

— Ну будь ласка… Мені справді немає з ким піти! — Оля показово надула губи й подивилася на мене благально.

Раптом мені здалося, що це непогана ідея. Подумала, що бодай так зможу на деякий час викинути Давида з голови й трохи розслабитися.

— Вмовила, — я здалася й примирливо підняла руки вгору. — Я піду з тобою.

— Обожнюю тебе! — вигукнула вона, широко усміхнувшись.

Я підвелася зі стільця, забираючи свій недоторканий обід.

— Ти куди? — Оля здивовано провела мене поглядом. — Ти ж нічого не з’їла.

— Я не голодна, — кинула я наостанок, залишаючи їдальню.

Проте в голову знову полізли спогади про підслухану розмову:

— Щойно термін договору спливе, я більше не хочу бачити її в нашій компанії...

Якою ж дурною я була, що повірила в його хороші наміри. З іншого боку, можливо, він мав рацію. Коли наш договір закінчиться, мені, найімовірніше, доведеться звільнитися. Було б щонайменше дивно працювати під керівництвом свого колишнього фальшивого нареченого.

Я змусила себе витрусити ці думки з голови лише тоді, коли ми опинилися біля дверей бару. Як для нового закладу, тут було повно людей. Пройшовши всередину, Оля міцно схопила мене за руку й потягнула до барної стійки.

З огляду на все, це був звичайний бар із красивим інтер'єром та величезною стіною алкоголю позаду бармена.

— Вітаю. Нам два джин-тоніки, — сказала Оля, мило усміхаючись хлопцеві за стійкою.

Він криво усміхнувся їй у відповідь.

— Для таких красивих дам зроблю поза чергою, — видав бармен, протираючи склянку.

Я потягнулася до напою, який досить швидко з’явився переді мною, і зробила добрячий ковток. Одразу ж скривилася від того, як міцний алкоголь обпік горло.

— Налий ще!

Я рішуче поставила на стійку порожній посуд. Бармен без зайвих питань оновив мені склянку.

— У мене теж пусто, — додала Оля і навіщось підняла свій келих у повітря.

Раптом я здригнулася, відчувши чиюсь долоню на своєму плечі. Повернувшись, побачила перед собою білявого хлопця. Він примостився на вільний стілець поруч зі мною і промовив:

— Перепрошую, не хотів тебе лякати.

Я примружила очі, судомно пригадуючи, де ж могла його бачити.

— Не пригадуєш, — він розчаровано опустив голову.

— Ні, — я грайливо хитнула головою, даючи йому шанс підказати.

— Давай я тобі нагадаю. Ти виходила з ліфта й мало не врізалася в мене.

Я здивовано округлила очі. Він — той самий чоловік, через якого Давид свого часу накинувся на мене зі своїми безглуздими претензіями!

— Згадала, — промовила я, і на його обличчі миттєво з'явилася щира усмішка. — До речі, я Аліса.

Я приязно простягнула йому руку.

— Красиве ім'я… А мене звати Святослав. Але друзі кличуть мене просто Свят, тож ти теж можеш.

Він ніжно перехопив і потиснув мою долоню.

— А мене Оля! — Нахилившись уперед, подруга стримано помахала рукою.

— Дуже приємно, — відповів Свят, ледь усміхнувшись їй.

— Ми сьогодні вирішили трохи розслабитися, — сказала я, спершись ліктем на дерев'яну стійку. — Приєднуйся.

— Перепрошую, — він змахнув рукою, привертаючи увагу хлопця за стійкою. — Мені віскі з льодом, а дівчатам повтори напої — усе за мій рахунок.

Я шоковано витріщилася на нього. Свят виявився зовсім іншим, ніж Давид — легким і відкритим. Я не відчувала до нього нічого романтичного, але він точно став би непоганим другом.

За веселими розмовами я й не помітила, як перекинула в себе близько п’яти шотів, а наостанок примудрилася полірувати це все величезним келихом «Аперолю». Голова вже приємно й небезпечно оберталася.

— У тебе телефон просто не замовкає, — скривилася Оля, киваючи на мою сумочку.

Поглянувши на екран, я миттєво напружилася. Від Давида було вже три пропущені дзвінки. Дивно, як я примудрилася їх не почути… У голові немилосердно дзвеніло від шаленої кількості алкоголю, який щосили гуляв моїми венами.

— Я не хочу з ним розмовляти, — буркнула я, маючи нестримне бажання викинути слухавку якомога далі. Він заважав мені розслаблятися! Хоча ні… Я висловлю йому все прямо в обличчя.

Навіть не помітивши, як натиснула кнопку виклику, я приклала слухавку до вуха й миттєво почула його розлючений голос:

— Де ти?

Я аж відсунула телефон, бо не встигла почути навіть першого гудка. Він що, тримав мобільний у руках і буквально секунди рахував, чекаючи на мій дзвінок?

— Я розважаюся. А ти мені заважаєш! — Я грізно ткнула пальцем у повітря, ніби Давид стояв прямо переді мною.

— Дай відповідь на моє запитання! — прогарчав він у трубку так, що мене пересмикнуло.

— Ти безжальний лицемір, — випалила я й різко скинула виклик.

Не минуло й кількох секунд, як мобільний задзвонив уже в Олі.

— Номер приховано, — прошепотіла подруга й поспіхом піднялася зі свого місця. — Я на хвилинку відійду.

Коли вона повернулася, вигляд у неї був геть не веселий.

— Тобі це не сподобається, але Давид уже їде сюди.

— Що?! — скрикнула я на весь бар. — Ти сказала йому, де ми?!

— У мене просто не було іншого вибору, — Оля винувато розвела руками. — Він погрожував мені негайним звільненням!

Я гірко всміхнулася. Справді, я б неабияк здивувалася, якби він обійшовсь без своїх фірмових шантажів.