Глава 7

Я намагалась виглядати невимушено, коли Давид узяв мене за руку та повів до зали, де проходив благодійний вечір. Наскільки я зрозуміла, захід організувало подружжя художників. Вони виставили на аукціон власні картини, а кошти від їхнього продажу планували спрямувати на допомогу дітям-сиротам.

Я була вельми зворушена їхньою ініціативою.

Я озирнулася довкола, вивчаючи простір. Вечір проходив у галереї: на стінах висіли химерні полотна в різних стилях, у дальньому кутку височіла сцена, а між гостями снували офіціанти, розносячи шампанське та закуски. Неподалік від кількох бізнес-партнерів компанії я помітила Влада.

Давид злегка торкнувся моєї спини, скеровуючи нас до столика. Влад зустрівся зі мною поглядом. На його обличчі розпливлася щира усмішка; він одразу відійшов від своєї групи й попрямував до нас.

— Чудово виглядаєте! ­­— весело привітався він.

— Хотів би сказати тобі те саме, але вигляд у тебе такий собі, — саркастично відповів Давид.

— Та ну тебе!

— Навзаєм, — посміхнувся Давид.

Я спробувала придушити свій сміх, чим одразу привернула їхню увагу. Давид повернув свій серйозний вигляд і прочистив горло.

— Ти вже говорив з Абрамовичем? — діловим тоном запитав Давид.

Влад помахав головою на знак заперечення.

— Його ще ніхто не бачив. Щойно він буде тут, я дам знати.

Давид кивнув і взяв у офіціанта, який саме проходив повз нас, два келихи шампанського. Один із них він протягнув мені.

— Змушений вас, голубки, ненадовго залишити — маю ще з деким привітатися, — сказав Влад, заглядаючи в інший кінець зали.

Я простежила за його поглядом і помітила високу брюнетку, яка уважно розглядала одну з картин.

Я її ніколи раніше не бачила, але Влад схоже був зацікавлений в ній. Я зауважила як змінились його очі, коли він помітив її.

— Давиде! — почувся позаду незнайомий чоловічий голос.

До нас підійшов чоловік з сивим волоссям. Він не був старим, йому було десь за сорок.

— Тимуре, радий бачити, — сказав він та потиснув чоловікові руку.

— А хто ця красуня? — поцікавився чоловік глянувши на мене.

— Це моя наречена Аліса, — промовив Давид так спокійно, ніби я справді нею була. — Алісо, це Тимур Олексів, наш майбутній партнер.

Ох! То ось із ким Давид має підписати ту важливу угоду. Я начепила на обличчя усмішку й потиснула чоловікові руку.

— Ви затьмарюєте всіх жінок у цій залі.

— Мені дуже приємно, — відповіла я.

Привертаючи увагу присутніх, на сцену вийшла худорлява невисока жінка. Її світле волосся було зібране в низький елегантний пучок. Вона окинула поглядом залу й почала промову:

— Вітаю всіх, хто прийняв наше запрошення на цей благодійний вечір і долучився до доброї справи. Уже за кілька хвилин розпочнеться аукціон. Сподіваюся, ви придбаєте бажаний лот і тим самим допоможете нам подбати про дітей, які, на жаль, залишилися без батьків. Бажаю вам гарно провести час. Дякую за увагу!

На аукціоні були представлені неймовірні полотна. Давиду вдалося придбати картину в стилі авангардизму. Виявляється, для неї він навіть заздалегідь підготував місце. 

Коли аукціон добіг кінця, до нас із Давидом приєдналися Влад і чоловік на ім’я Лев. Вони обговорювали переважно робочі питання, а я тим часом попивала шампанське й розглядала гостей довкола.

— Ходімо потанцюємо, — наказав Давид. Він не питав моєї згоди, а просто поставив перед фактом.

Він простягнув мені руку, і я, вхопившись за неї, рушила слідом. Коли ми зупинилися біля інших танцювальних пар, Давид притягнув мене до себе. Ми були настільки близько, що я відчувала тепло його тіла. Моя ліва рука лягла на його плече, а права потонула в міцній чоловічій долоні. Він почав плавно рухатися. Його рухи були такими впевненими й граційними, що я не здивувалася б, якби виявилося, що він колись займався танцями.

— А тепер покрутися, — прошепотів він мені на вухо.

Я відступила й зробила один оберт. Давид уміло підхопив мене за талію та злегка нахилив. Тієї миті наші очі зустрілися. Вдивляючись у його обличчя, я помітила, як його погляд перемістився на мої губи. 

Здалося, ніби він ось-ось мене поцілує. Внизу живота розлилося тепло, а у вухах чітко чула шалене калатання власного серця. Я сором’язливо закусила нижню губу, руйнуючи чари цього моменту. Давид підняв мене, і ми продовжили танець.

— Поглянь на них! Вони такі закохані, — промовила якась жінка до свого чоловіка, коли вони проходили поруч.

Я мило усміхнулася й трохи нахилилася до Давида.

— Можу вважати це компліментом моїй акторській майстерності? — прошепотіла йому на вухо.

— Думаю, що так.

Ми кружляли, доки пісня не закінчилася, а наостанок Давид галантно поцілував мою руку. Я повернула голову й помітила, як деякі жінки заздрісно й вражено спостерігають за цим видовищем.

Тепер ні в кого не виникне сумнівів, що між нами все справжнє.

Повернувшись до компанії чоловіків, Давид продовжив своє спілкування...

Я мило усміхалася Давиду, коли він час від часу кидав на мене погляд, хоча всередині мені хотілося плакати. Від цих клятих туфель уже починали боліти ноги.

— Що з тобою?

Я підняла очі й натрапила на насуплений профіль Давида. Мені не хотілось підводити його.

Я відвела погляд, бо мені було ніяково брехати.

— Все добре, — прошепотіла я.

— Алісо, я ж бачу, що ти брешеш. 

Я втомлено видихнула й опустила погляд на носки своїх туфель. Схоже, доведеться сказати правду.

— Мені важко стояти на підборах, — видавила з себе.

Почувши мої слова, Давид задумано кивнув.

— До машини дійти зможеш?

Я різко скинула голову від його запитання.

— Не варто через мене залишати вечірку. Я потерплю.

Він не схвально похитав головою.

— Я не зможу залишатися тут, знаючи, що тобі боляче, — твердо мовив він.

Давид схопив мене за руку та повів на вихід із зали. Моя долоня міцно лежала в його.