Глава 5

Я з просоння потягнулася рукою до телефону, щоб глянути на час. Було так страшенно зручно на цьому ліжку, що я не хотіла вставати. В мене ще було десять хвилин, тому я заховалася обличчям в шовкову наволочку, небажаючи підійматися.

Зазвичай я погано сплю на новому місці. Але минулої ночі я спала, як убита. Коли це все закінчиться, мені буде сумно розлучатися з цим ліжком. А ці подушки…

Я протерла очі та підвелася у сидяче положення. Хоч всією душею не хотіла цього, але таки звелася на ноги та підійшла до вікна. Розсунувши штори, я подалася до ванної. Це так зручно, коли є своя власна ванна. Прийнявши душ, я висушила й уклала волосся, зробила легенький макіяж і, одягнувшись, зійшла вниз. Я очікувала побачити Давида на кухні або в їдальні, але його ніде не було видно. Здається, він вже поїхав.

Коли я підійшла до столу, то помітила записку. На білому аркуші було акуратним почерком написано :

Ігор чекатиме на тебе ззовні. Він відвезе тебе в офіс.

Д.

Зробивши собі чай і декілька сендвічів, я поснідала і вийшла з будинку. На доріжці біля машини помітила Ігоря. Він робив щось біля дзеркал, напевно регулював їх. Помітивши мене, він випрямився і відкрив задні дверцята.

— Доброго ранку, пані Алісо.

Я трошки насупилась від того, як він назвав мене.

— Доброго ранку. І, будь ласка, називай мене просто Аліса. Гаразд? — Я сіла в автомобіль.

— Якщо вам так буде зручніше. — Він обійшов автомобіль і сів на місце водія.

Дорогою до компанії я переглянула список справ, які були заплановані на сьогодні. Ще доведеться той звіт переробляти. Я глибоко вдихнула і вимкнула телефон. За вікном мінялись будинки, переходячи з одного на інший. В одну мить мені прийшла думка, чи знає водій Давида про наші несправжні стосунки, мені потрібно вдавати перед ним чи ні?

***

Коли виходила з ліфта, не помітила як випадково наштовхнулась на якогось чоловіка.

­­— Ох, Перепрошую! — промовила я, виринаючи зі своїх думок.

— Нічого страшного, — сказав чоловік. — Ви в порядку?

Піднявши очі на чоловіка, я зустрілась з його блакитними очима. Чоловік був худим, але з приємними рисами обличчя.

— Все гаразд, — усміхнулась йому.

— Ви тут працюєте? — поцікавився він.

Його погляд з інтенсивною зацікавленістю пройшовся мною. Але я вирішила не надавати цьому особливого значення. Можливо, він роздумує над тим фактом чи не бачились ми раніше.

— Так, у відділі фінансів.

За спиною незнайомця побачила невдоволений вираз обличчя Давида, яке промовисто натякало на те, що пора завершувати цю не заплановану розмову.

— Вибачте, мені потрібно йти.

— Так, звичайно. Сподіваюсь ще зустрінемось, — усміхнувся мені чоловік.

Я натягнуто йому усміхнулась у відповідь й пройшла повз.

— Доброго ранку! — промовила я, коли проходила повз Давида.

На знак привітання отримала кивок. Звичний спосіб його спілкування.

— Потрібно поговорити, — сказав він, зайшовши за мною на кухню.

— Гаразд.

Я повернулась до нього обличчям.

— Коли я казав, що ти можеш з кимось зустрічатись я не казав робити це на очах у всіх, — невдоволено прошипів він.

Я розгублено звела брови, абсолютно не розуміючи його слів та поведінки.

— Не зрозуміла. Якщо ти про того чоловіка…

— Не виправдовуйся, — перебив мене він. — Просто не роби більше таких помилок.

— Стоп! Я не робила ніяких помилок. Ми випадково зіштовхнулись. Я його навіть не знаю! — обурилась я.

— Мені все одно, хто він.

Мені вже починала набридати ця розмова. Він зараз схожий на ревнивого телепня.

— Ти ревнуєш? — запитала я, очікуючи його реакцію на це запитання.

Він підійшов максимально близько до мене і напруга пройшлася моїм тілом.

— Назви мені хоч одну раціональну причину, чому я повинен тебе ревнувати?

Він поглянув на мене прискіпливим поглядом, вивчаючи моє обличчя.

— Тому, що я твоя наречена, — сказала я, не знайшовши іншої відповіді.

Я підняла руку на якій була каблучка.

Він хмикнув.

— Несправжня наречена, — поправив мене.

Я звузила на нього очі й випрямилась, схрещуючи руки на грудях. Насправді мені дуже не подобалась ця ситуація, в якій я зараз перебувала. А я не бажаю перебувати там, де мені не комфортно. Я завжди тікаю з таких ситуації. Так, я визнаю це з відвертою чесністю. Але схоже моїй любій схемі прийшов кінець. Або я просто не витримала цього абсурду, в якому мене звинувачували.

— Поки в мене є ці привілеї, я буду так вважати. І твої звинувачення, відверто кажучи, виглядають як ніщо інше, як не обґрунтована ревність, любий.

Я не знаю для чого я додала ось це "любий". Можливо, щоб позлити, але це виглядало дурістю з мого боку. Помітила, як на його шиї сіпнулася вена. 

Зараз настане мій кінець.

Я зіщулилася, очікуючи бурю, яка зараз пройдеться по мені зі швидкістю, яка я буду здатна витримати, але в ту мить несподівано відкрились двері, і я не знала чи радіти мені, чи співчувати тому хлопцю, на якого зараз споглядав Давид своїм похмурим поглядом.

— Перепрошую, я не хотів вас турбувати, — промовив хлопець.

Давид мало не спопелив його поглядом. Хлопець перелякано відстрибнув у бік.

— Наступного разу стукай перед тим, як зайти. І на майбутнє: старайся більше не робити таких помилок, бо звільню нахрін, — промовив Давид, зупинившись перед хлопцем.

Хлопець винувато опустив голову, і Давид вийшов з кімнати.

— Я ж не знав, що тут хтось є, — пробурмотів хлопець.

— Не бери в голову. Він сьогодні просто не в настрої, — сказала хлопцю.

Я схопила чашку з чаєм і попрямувала до свого столу. Мені пощастило, бо до кінця дня з Давидом ми більше не перетинались. Коли я їхала до дому я була така втомлена, що хотіла одразу завалитись на ліжко. Що я й зробила.

Потягнувшись до телефону, я набрала номер сестри. Після декількох довгих гудків вона нарешті підняла слухавку.