Давид
— Чого тобі? — запитав я, як тільки вона зайшла в кабінет.
Вона ніколи не з’являється просто так, тому я переходжу одразу до суті.
— Навіщо так грубо? Я прийшла, щоб поговорити.
Вона всілася на диван закинувши одну ногу на другу. Я знаю цю її поведінку. Вона думає, що вона клята королева і всі повинні схиляти перед нею голову. Але зі мною це не пройде.
— Ти. — вона перевела свій погляд на Алісу. — Принеси нам дві чашки кави.
Я міцно стиснув щелепи.
— Вона нікуди не піде. Вона тобі не служниця. — сказав я.
Спочатку у її очах було видно не розуміння. Вона нахмурившись кинула погляд на Алісу, а потім на мене. І тут її ніби осяяло.
— О... то ти напевно та сама наречена. — сказала Іра, і фальшиво усміхнулась.
— Так. Та сама. — відповіла Аліса з ентузіазмом, який мене водночас здивував та захоплював.
— А в тебе смак не змінився. Все такий хороший. — звернулась до мене.
Мої брови піднялись вгору. Вона ще мала нахабство згадувати минуле.
— Але інколи він мене підводить. — буркнув я.
Вона закусила губу та втупилася поглядом у підлогу, ніби жаліючи, про те що зробила. Але вона точно не жаліла. Вона ще та змія, яка шукає вигоду тільки для себе. Вона піде по головах тільки, щоб досягти свого.
— Давиде, я краще залишу вас самих. — з цими словами Аліса зникла за дверима.
Я перетнув кімнату, і сів навпроти неї відкинувшись на спинку дивана.
— То, що ти хотіла?
Я вже хотів покінчити з цим. Вона перевела свій погляд на мене.
— Гаразд. Наш журнал хоче бачити тебе на головній обкладинці. — серйозним тоном мовила вона.
— І ти писатимеш статтю.
Вона кивнула.
— В мене немає на це часу. — відповів коротко.
— Послухай, якщо ти так кажеш через…
—Не закінчуй. Від того, що ти скажеш моє рішення не зміниться. Тож краще не трать свій і мій час в пусту.
Вона підвелася, схопивши свою сумочку.
— Не будь таким категоричним. — вже тримаючись за клямку дверей, вона додала: — Якщо передумаєш, подзвони.
Вона це сказала так ніби думала, що я реально їй передзвоню. Та пішла вона!
Аліса
— Офігіти! — вигукнула я, дивлячись на великий будинок, більше схожий на палац.
У мене ледь не відвисла щелепа, коли я його вперше побачила. Я розуміла, що будинок буде розкішним таким, як і його власник, але не очікувала аж такої величі. Великий двоповерховий особняк з величезними панорамними вікнами та білими колонами знаходився в центрі маєтку. Навколо було посаджено багато кущів та дерев, які були ідеальної форми, а газон виглядав настільки коротко підстриженим, ніби за цим стежить спеціально призначена людина.
Я здивовано повернулась до Давида, який як раз закінчував розмовляти по телефону.
— Ти сам тут живеш?
Він насупився, ніби я вимовила найбільшу дурість.
— Чому тебе це дивує?
— Тобі не самотньо в такому величезному домі?
— Я більшу частину доби проводжу в офісі, тож — ні.
Я зійшла з доріжки, щоб краще роздивитися задній двір, поки Давид витягував мої валізи з багажника. Боже! Тут є величезний басейн. Я одразу пошкодувала, що не вмію плавати.
Почувши гавкіт, я зупинилася. Моє серце почало сильно стукотіти об грудну клітку. Я щосили запищала і побігла до Давида. Я схопила його за передпліччя та сховалася у нього за спиною. Намагаючись глибоко дихати, щоб заспокоїти серцебиття, я не одразу почула голос Давида.
— Ей, ти в порядку? — його голос був надмірно спокійним.
— Я боюсь. Я... я чула... гавкіт. — вже почала заїкатись я.
— Стій тут.
Він вивільнив свою руку і попрямував на задній двір.
— Не залишай мене! — вигукнула я, але він не зупиняючись продовжив йти.
Ну, і нехай собі йде. Його з'їсть та величезна собака, і на одного буркотуна буде менше. Мене ще з дитинства лякали собаки. Одного разу мене ледь не вкусила сусідська собака, а фобія лишалась аж до сьогодні.
Я почала нервово жувати губу, та час від часу кидати погляди в тому напрямку. Одна сторона мене казала йди за ним, а інша боялась. Тому я все таки стояла біля машини і чекала коли він повернеться.
Не пройшло й п’яти хвилин як Давид повернувся, але вже не сам.
— Знайомся — Арчі.
Він кивнув на маленького білого песика, якого тримав на руках.
— Це його я чула? — відверто здивувалась я.
—В нього на задньому дворі було заняття з кінологом. — пояснив Давид. — Ти можеш його погладити, він не вкусить.
#374 в Любовні романи
#191 в Сучасний любовний роман
#84 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 22.09.2024