Глава 3

Чутки про наші стосунки швидко розійшлися компанією. Як тільки я зайшла в офіс, колеги налетіли на мене з привітаннями. А я ніяково їм усміхалась і дякувала. Все ж це було настільки дивно чути, коли тебе вітають із фальшивими заручинами, що я подумала, чи не зробила я помилку погодившись на все це.

— Ти коли збиралася мені розповісти? — накинулась на мене Оля, коли я влаштовувалась на своєму робочому місці.

— Зараз?

 Чому це прозвучало як запитання?

— Я здивована. — сказала вона, спершись на стіл. — Не думала, що ти зразу погодишся на таке, після того... мудака.

— Не згадуй про нього. — мовила я. — А про це... Якщо коротко це все — неправда.

— В якому сенсі неправда?

Вона насупилась та склала руки на грудях.

— Ми прикидаємось.

— Це як? Виходить, що ти типу його фіктивна наречена?

— Угу. Але про це нікому.

— Гаразд, нікому. — вона мило посміхнулась. — Я чула, що ти була з ним на побаченні. Розкажеш?

— Нема, що розказувати. Була звичайна вечеря, ми трохи поговорили от і все.

 Я знизала плечем.

Того вечора, коли я повернулась додому я одразу загуглила Давида. Мені стало цікаво, що про нього пишуть ЗМІ. Як не дивно, перші заголовки були про майбутнє одруження та таємничу наречену.

— Це якось не цікаво. Щоб повірили, що ви справді закохані вам потрібна хімія. До речі, між вами була хімія?

Я поглянула на дівчину і намагалась стримати усмішку.

— Яка хімія, Олю. Він вперше зі мною нормально поговорив. Я думаю це вже щось хороше.

— Ех! Та в такого чоловіка можна з легкістю закохатися. — зробила висновок дівчина.

— Він буркотливий, егоїстичний, самозакоханий чоловік.

— Не знаю. Як на мене, він милий і дуже-е-е сексуальний.

— Так, як котик.

Ми одночасно вибухнули сміхом.

— Швидко в мій кабінет. — почула я, за своєю спиною.

Я перелякано дивилась на Давида, який віддалявся повертаючись до кабінету. Невже він чув нашу розмову? Перед тим як зайти я протерла свої спітнілі руки провівши по штанях. Тремтливими руками відкрила двері й зайшла в середину.

— Ти мене кликав?

— Це потрібно переробити. — Він кинув папери на стіл.

Я насупилась.

— А що з ними не так?

— Дані неточні. — холодно промовив.

— Добре, я перегляну ще раз. Щось іще? — я підняла брову.

— Так.  Ти переїжджаєш до мене.

— Ще чого. — буркнула я.

Він вийшов з-за столу і став рухатись до мене надто близько. Я інстинкто зробила крок назад. Він зробив крок вперед, а я знову крок назад. Повернувши голову назад побачила, що ще трохи і я буду притиснута до стіни, якщо ми далі так продовжуватимемо.

— Ти що мене боїшся?

Він підняв руку та легенько торкнувся моєї руки. Відчула як на руках виступили сирітки. Я здійняла високо голову, щоб зустрітися з ним поглядом. Але мені прийшлось закинути її назад, бо цей чоловік був таким високим, що я зі своїм метр сімдесят два відчувала себе дюймовочкою.

— Чому ти так вирішив? — зухвало мовила я, та склала руки на грудях.

Він поглянув мені в очі.

— Ти стараєшся показати, що ти сильна, а насправді ти маленька дівчинка, яка боїться втратити контроль.

— Усі чогось бояться.

Він хмикнув.

— Тоді в чому проблема, щоб переїхати до мене?

— Ми так не домовлялись.

— Знаю. Але в тебе немає іншого вибору.

— В сенсі?

— Вчора, коли ти підписувала договір в кінці було зазначено, що в разі не виконання моїх вимог ти повинна сплатити компанії 100 000$. Невже ти не дочитала до кінця?

О Боже! В що я вляпалась.

Я так сильно хотіла швидко з цим покінчити, що не сильно і вглиблювалась в той дурнуватий договір. І от тобі й результат. Залишається тільки один варіант — погодитись, бо я в житті таких грошей не бачила, не те що тримала в руках.

— Гаразд, я переїду. Але скажи навіщо тобі це. Чому тобі так важливо, щоб я переїхала?

— Щоб у людей не виникало запитань, чому моя наречена живе у старому занедбаному під'їзді, коли її наречений мільярдер.

— Він не старий. — заперечила я.

В кабінеті почувся голос його помічниці. Він відійшов від мене чим дозволив мені вдихнути повітря, бо виявляється, що я весь час доки ми розмовляли майже не дихала.

Він підійшов до столу й натиснув на кнопку.

— Давиде, до тебе прийшла гостя.

— Я зараз зайнятий. Нехай прийде іншим разом. — холодно сказав він.