Глава 2

— Для початку почнемо з вечері, — почав Давид. — Я скажу своїй асистентці, щоб вона обрала заклад і зарезервувала нам столик.

Я намагалась швидко йти за ним, але почувши це зупинилась.

— Я можу це зробити, — сказала я, насупившись.

Він повернувся до мене. Його очі зустрілися з моїми. В мене пробіг мороз по шкірі від цих небезпечних карих очей.

— Я сказав, що це зробить вона, — мовив він, з небезпечними нотками, після чого продовжив йти.

Я закотила очі.

— І більше не роби цього!

— Чого саме?

— Ти знаєш про що я, — і з цими словами він зайшов у ліфт.

Я хотіла знову закотити очі, але стрималася. Ще було зарано, щоб почати жаліти.

— На коли мені підготуватись? — в останню мить запитала я.

— У тебе є час до восьми, — промовив він, перш ніж двері ліфта зачинилися перед моїм носом.

***

Я стояла посеред своєї кімнати, простір якої був завалений моїм одягом. Все, що я знаходила було не те. Занадто відкрите, занадто просте, занадто вишукане... Усе було "занадто". Відкинувши чергове плаття, я стала передивлятися одяг, який був розкиданий на ліжку. Судячи з того, що Давид є власником компанії, то скоріш за все ми підемо в не простий ресторан.

— Може ось це... — я приклала до себе плаття темно-зеленого відтінку.

Тканина на дотик була ніжною, а з правого боку був великий розріз, який досягав середини стегна. Воно цілком могло підійти.

— Ти вже вибрала?.. — Ліна замовкла, як тільки відкрила двері в кімнату.

— Це що? Тут впала бомба?! — вона зайшлася сміхом, коли долала гори з купи одягу.

Я знизала плечима.

— Не можу знайти відповідну сукню, — пояснила я.

— Ах! Щоб ти без мене робила, — вона поглянула на купу одягу та витягнула червоне плаття. Тонкі бретелі, ззаду відкрита спинка, довжина нижче колін — це був хороший варіант. Але мені воно здалось занадто відкритим. 

— Воно не підійде, — я розчаровано видихнула.

— Ти йдеш на побачення. Це саме те! — вона простягнула мені сукню. — Біжи переодягатися. Твій принц не буде тебе довго чекати.

Я жартівливо кинула в неї спідницею, яка першою попалась під руку. Зачиняючи двері, почула її дзвінкий сміх. Звичайно, я не могла не розказати їй правду. Коли я повідомила їй, що йду на побачення, вона завалила мене питаннями: хто він і чи це хтось зі знайомих. А я не звикла брехати, тому розповіла їй все з самого початку.

Я провела рукою поверх плаття, дивлячись у дзеркало. Це не справжнє побачення, але я хвилювалась. Що ж, не щодня приходиться прикидатися фальшивою нареченою й ходити на побачення з фальшивим хлопцем. Сподіваюсь, нам вдасться зіграти закохану пару.

Вийшовши з під'їзду, помітила великий чорний джип, припаркований на узбіччі. Я попрямувала туди і побачила Ігоря — водія Давида. Він відчинив мені задні дверцята, і я ковзнула всередину, поглянувши на чоловіка, який сидів біля мене. Він був зосереджений на своєму телефоні, напевно, відповідаючи на робочі листи.

Давид був одягнений у стильний чорний костюм, безперечно, пошитий на замовлення, волосся укладене назад, а на руці виблискував новенький Rolex.

— Привіт, — привіталась я.

Він відірвав свій погляд від телефону і зосередив на мені. Його погляд пройшовся від мого світлого волосся, яке було укладене гарними хвилями, до чорних туфель на високій шпильці. Чесно кажучи, від цього розглядання в мене пройшовся мороз по шкірі.

Кивнувши, він повернувся назад до свого телефону.

Я пирхнула.

— Щось не так?

— Ні, все прекрасно, — саркастично мовила я.

Якщо не враховувати того, що мене розглядали як об’єкт, а потім тільки кивнули. Але що я хотіла? Ми просто граємо закохану пару, я не повинна чекати від нього компліментів.

— Ти готова? — запитав Давид, як тільки ми під’їхали до потрібного місця.

Я відірвала свій погляд від вікна і поглянула на нього.

— Готова, — впевнено промовила. Принаймні намагалась, щоб це звучало так.

Перед тим як вийти, я швидко поправила зачіску та перевірила макіяж. Хотіла, щоб все виглядало ідеально. Водій Давида відкрив мені дверцята й допоміг вийти. Я вдячно йому посміхнулась і попрощалась, коли він від’їхав.

— Ось. Візьми. — Давид зупинився перед входом, і простягнув мені маленьку червону коробочку.

— Що це?

— Обручка, — сказав незворушно.

Я здивовано кивнула й відкрила коробку. Звідти на мене дивився величезний камінь розміром з горіха. Діамант виблискував від світла ліхтарів, а по боках помітила ще декілька крихітних.

— Господи... Він не завеликий? — запитала я.

Моя рука в порівнянні з обручкою виглядала такою маленькою. В мене одразу з’явився страх не загубити її, бо тоді прийдеться розплачуватись за неї до кінця життя. Я боюсь навіть уявити скільки та каблучка коштує.

— Здається ти забула, що у тебе наречений володіє найбільшою логістичною компанією. — Давид нетерпляче зиркнув вбік — Одягай її, і ходімо в заклад.

Я кивнула та легенько витягнула її з коробки, одягаючи на свій палець. Вона виглядала такою красивою. Давид простягнув мені руку, і я, вхопившись за неї, попрямувала з ним в середину.

Мої підбори цокотіли по мармуру, коли хостес вела нас до нашого столика. Ресторан, як я й підозрювала, був не зі звичайних. Тут усі були елегантно одягнуті та вишукані. У залі грала тиха класична музика. А приглушене освітлення додавало інтимності та затишку.

Давид відсунув для мене стілець. Я подякувавши йому, сіла на м'яке сидіння, яке він плавно підсунув до столу. Він швидко зайняв місце на проти мене.

— Ти неперевершена у цьому платті, — сказав він.

Я відчула, як мої щоки вкрив легкий рум'янець. Звичайно я розуміла, що він це сказав для того, щоб я розслабилась. Адже, я стискала пальці на колінах так, що кінчики пальців побіліли.

— Дякую.

Коли до нас підійшов офіціант, я довірилась Давиду у виборі страв і попросила обрати страву замість мене. Він погодився. Коли офіціант прийняв замовлення й пішов, між нами запала тиша.