Наша ненька Україна

Коли руїни шепочуть тишиною, Сльози рясно падають на землю, Де кожен камінь – це пам’ять,
І серце моєї країни

Б’ється крізь радість і біль... На сходах забутих міст, Стоять люди, мов тіні, Обличчя їх в пилу війни,

А очі шукають світла
У чорному небесному мороці... Слухаючи крики ночей,
Моя душа сплітається

З піснями загиблих героїв; Вони ведуть мене вперед,
До перемог, що близько... Знов весняний вітер принесе

Новини з полум’яних фронтів – Червоні квітки кровопролиття... Але навіть серед цього смутку Я бачу зелений паросток надії!

Там, де наш край колись цвіте, Руїнами пройденого часу Ходить народ – невтомний дух! Ми будемо боротися до кінця —

За мир під ясним небосводом!

2

Коли руїни шепочуть тишиною, Сльози рясно падають на землю, Де кожен камінь – це пам’ять,
І серце моєї країни

Б’ється крізь радість і біль... На сходах забутих міст, Стоять люди, мов тіні, Обличчя їх в пилу війни,

А очі шукають світла
У чорному небесному мороці... Слухаючи крики ночей,
Моя душа сплітається

З піснями мертвих героїв; Вони ведуть мене вперед,
До перемог, що вже близько... Знов весняний вітер принесе

Новини з полум’яних фронтів – Червоні квітки кровопролиття... Але навіть серед цього смутку Я бачу зелений паросток надії!

Там, де наш край колись цвіте, Руїнами пройденого часу Ходить народ – невтомний дух! Ми будемо боротися до кінця —

За мир під ясним небосводом! Коли руїни кличуть знову, Згадаємо, хто ми є,
У кожному серці — надія,

У кожному кроці — віра в перемогу.

3

Коли вогонь війни палить душу,
І серце моє стукає в ритмі битви,
Я чую крики, що лунають з глибин,
Де тіні загиблих шепочуть про правду.

На полях, де раніше цвіли квіти, Тепер лише руїни, спогади, сльози,
І кожен камінь, що стукає під ногами, Нагадує про втрати, про знищені мрії.

Летючі кулі, як птахи, що не повернуться, Вони забирають життя, забирають надію, Але в серцях наших палає вогонь, Вогонь відваги, що веде нас вперед.

Ми боремося не лише за землю,
Але й за душу, за гідність народу, Кожен день — це нова битва,
Кожен ранок — це шанс на перемогу.

Коли сльози змивають пил війни,
І в небі з'являється промінь світла,
Ми знаємо, що навіть у темряві,
Наша сила — в єдності, в любові до рідної землі.

Так, вогонь війни — це не лише руйнування, Це символ надії, що спонукає нас жити, Боротися за свободу, за мир у серцях,
І пам'ятати, що ми — незламний народ.

4

Коли сльози стікають, мов ріки,
На землю, що пам’ятає війну,
Де кожен камінь — це крик безмовний, І серце моєї країни б’ється в тиші.

Сльози — не лише смуток, а очищення, Вони змивають болі, як дощ весняний, І в кожній краплі — надія, що світить, Навіть у темряві, де страх і тривога.

На сходах забутих міст, де тіні,
Люди стоять, обличчя їх — пил війни, А очі, мов зірки, шукають світла,
У чорному небі, що закрило радість.

Крики ночей, що лунають з минулого, Сплітаються з піснями загиблих героїв, Вони ведуть нас вперед, до перемог, До відродження, що чекає на нас.

І навіть серед руїн, де вогонь палав, Зелений паросток пробивається вгору, Символ надії, що не вмирає,
Навіть після найгірших втрат.

Там, де колись цвіли поля,
Тепер стоять тіні, але дух наш живий, Ми будемо боротися до кінця —
За мир, за світло, за нашу Україну!

5

Коли руїни шепочуть тишиною, Сльози рясно падають на землю, Кожен камінь — це пам’ять жаху, Де серце моєї країни

Б’ється крізь радість і біль...
На сходах забутих міст,
Стоять люди, як тіні в тумані, Обличчя їх покриті пилом війни,

А очі шукають світла
У чорному небесному мороці... Слухаючи крики ночей,
Моя душа сплітається

З піснями мертвих героїв; Вони ведуть мене вперед,
До перемог, що чекають нас... Знов весняний вітер принесе

Новини з полум’яних фронтів — Червоні квітки кровопролиття... Але навіть серед цього смутку
Я бачу зелений паросток надії!

Там, де наш край колись цвіте, Руїнами пройденого часу Ходить народ — невтомний дух! Ми будемо боротися до кінця —

За мир під ясним небосводом! Зелений паросток серед попелу, Він символізує відродження, Надія, що завжди знайде шлях,

Навіть після найгірших втрат, Життя продовжується, як весна!

6

Коли руїни шепочуть тишиною, Сльози рясно падають на землю, Кожен камінь – це пам’ять,
Де серце моєї країни

Б’ється в ритмі радості й болю... На сходах забутих міст,
Стоять люди, мов тіні,
Обличчя їх покриті пилом війни,

А очі, сповнені надії,
Шукають світла в чорному мороці... Слухаючи крики ночей,
Моя душа сплітається

З піснями загиблих героїв; Вони ведуть мене вперед,
До перемог, що вже близько... Знов весняний вітер принесе

Новини з полум’яних фронтів – Червоні квітки кровопролиття... Але навіть серед цього смутку Я бачу зелений паросток надії!

Там, де наш край колись цвіте, Руїнами пройденого часу Ходить народ – невтомний дух! Ми будемо боротися до кінця —

За мир під ясним небосводом!
У світлі нових днів,
Віра в майбутнє нас веде,
Нехай темрява здається безкінечною,

Але разом ми зможемо Знайти шлях до світла!