Вишивальник

Кожен вечір сідаю,
Голка шепоче мені,
Нитка, що веде в безмежжя, На полотнах мрій моїх...

Втома в очах, але серце палає,
Кожен стібок — це крок у невідомість, Вечірні години, мов тіні,
Слухають думки, що ллються в тиші.

Тканина, що з'являється під руками,
Не просто вишивка — це мій світ, Кожен візерунок — відображення душі, Нитки — символи надій і страхів.

Я вчуся на помилках,
Вдосконалюю техніку,
Кожен новий проект — виклик,
Де впевненість росте, як трава після дощу.

Але в серці завжди живе
Той страх, що мрії можуть зникнути, Тому я вишиваю, вишиваю,
І кожен стібок — це крок до мети.

На виставці людей багато,
Їх очі сяють дивом;
«Як ти це зробила?» — питають, А я лише усміхаюся, бо знаю —

Маленькі амбіції ростуть,
Як польові квіти, що пробиваються крізь тріщини. Тепер я тут, геній у світлі рамки,
І плескання рук звучить,

А в серці — вдячність за шлях, Що привів до вершини моїх мрій.

Кожен вечір сідаю,
Голка шепоче мені,
Нитка, що веде в безмежжя, На полотнах мрій моїх...

2

Кожен вечір, коли сонце зникає за горизонтом, Я сідаю, голка в руках,
Нитка, як ріка, веде мене в незвідані шляхи, Шепоче таємниці, що ховаються в стібках.

У тиші, де лише тінь мого серця, Відчуваю, як важко вишивати мрії, Кожен стібок — це боротьба, Терпіння, що вимагає моя душа.

Вечірні години — час самотності, Коли думки плетуться, як нитки, Між бажанням досягти вершин
І реальністю важкої праці.

Я вишиваю, вишиваю, з кожним рухом, Відчуваю, як формую свій характер, Кожен стібок — це крок до майстерності, Кожне зусилля — частина мене.

У цій тканині мрій, спогадів, Відображення моїх переживань, Нитки — символи надій і страхів, Вони ведуть до нового, незвіданого.

І ось, коли виставка відкриває двері,
Люди з захопленням дивляться на мої роботи, «Геній!» — шепочуть, кланяючись,
А я усміхаюся, знаючи, що це лише початок.

3

Кожен вечір, коли сутінки спускаються, Голка шепоче, ведучи нитку мрій,
У полотно, що розкриває мою душу, Вишиваю спогади, як зірки в небі.

Тканина життя, що в руках моїх, Наповнена страхами, надіями, слізьми, Кожен візерунок — це відображення, Серце, що б’ється в ритмі стібків.

Я вчуся на помилках, в кожному шві, Витримка зростає, як квітка весняна, Важка праця — це шлях до майстерності, Там, де мрії стають реальністю.

Вечірні години, самотні роздуми,
Кожен стібок — це крок у невідомість,
Я відчуваю, як нитки сплітають
Мій внутрішній світ, мій безмежний космос.

Коли настане час виставки,
Люди зберуться, їх очі сяють,
«Геній!» — шепочуть, кланяючись мені, Я розповім, як вишивала свої мрії.

Маленькі амбіції, що виросли в успіх, Як польові квіти, що прагнуть до світла, Я дякую за шлях, за кожен стібок,
Бо вишивка — це не просто техніка,

Це життя, що переплітається з мріями.

4

Кожен вечір, під світлом лампи, Голка шепоче, ведучи нитку, Від серця до полотна, Там, де мрії сплітаються в реальність.

Я вчусь на помилках, Кожен стібок — це крок у невідомість, Техніка вдосконалюється, А впевненість зростає, як трава після дощу.

Відчуваю, як нові горизонти Відкриваються переді мною, Кожен проект — це виклик, Який я готовий прийняти, Як сміливий мандрівник у незвідані краї.

Вишивка — це не просто ремесло, Це мій спосіб вираження, Тканина, що вбирає спогади, Нитки, що тягнуться між надією і страхом.

Я зберігаю терпіння, В кожному стібку — частинка душі, Справжня майстерність приходить Через досвід, що плекає серце.

Зараз, коли я стою тут, Геній у світлі рамки, Плескання рук звучить, Але я знаю, що шлях — це більше, ніж результат.

Маленькі мрії ростуть, Як польові квіти, І я, з вдячністю в серці, Дивлюсь на свою вишивку, Що стала символом моєї боротьби.

5

Виставка — мить, коли серце б’ється, Голка в руках, як меч, що ріже тишу, Кожен стібок — це крик душі,
А полотна — вікна в мій світ, що живе.

Люди зібралися, очі, мов зорі,
Сяють в захопленні, вражені вишивкою, «Геній!» — шепочуть, мов молитву,
А я стою, зворушений, в тіні свого мистецтва.

Тут, на виставці, де мрії зливаються,
Я відчуваю, як нитки сплітають історії,
Кожен візерунок — це шлях, що пройдено, Кожен стібок — це радість і біль, що злилися.

Але визнання — це не просто слова,
Це обійми підтримки, що гріють серце, Це розуміння, що твоя праця — не марно, Що твої мрії — це не просто тіні на стіні.

Я згадав вечори, коли самотність Супроводжувала мене, як стара подруга, Коли кожен стібок був кроком до мети, А тепер — я тут, у світлі рамки.

Виставка — це не кінець, а початок,
Нитка, що веде до нових горизонтів,
Мої маленькі амбіції стали великими результатами, І я знаю, що далі — ще більше мрій.

6

На вершині амбіцій, де мрії злітають,
Я стою, сповнений вдячності, за шлях, що пройшов. Кожен стібок — це крок, що до зірок веде, Маленькі мрії вели до великих перемог.

Вечірні години, коли тиша говорить, Голка шепоче, нитка веде у світ.
У кожному стібку — зусилля, терпіння, Витримка і праця, що формують життя.

Тканина мрій, що переплітає душу,
Візерунки спогадів, емоцій безмежних.
Я навчився бачити красу в помилках,
Кожен проект — це виклик, що відкриває нові шляхи.

На виставці генія, де погляди сяють,
Люди питають: «Як ти це зробив?»
Визнання — це не просто слова, а підтримка, Що надихає, дарує сили, веде далі.

Тепер я знаю: справжня майстерність — це шлях, Не лише результат, а й процес, що зростає. Кожен день, кожен стібок — це частина мене, Відкриваючи нові можливості для творчості.

На вершині амбіцій, де мрії злітають,
Я стою, сповнений вдячності, за шлях, що пройшов.