Проститутка

0

У місті тіней, де сміх зникає, на шепіт за дверима, серце моє стукає за тими далекими днями, коли світло ще гріло, а не тиснуло в груди.

Відчуження — це тінь, що слідує за мною, як незримий супутник у закладах, де дівчата з очима, що горять, продають ілюзії, а не справжню любов.

Я заходжу, шукаючи тепло, але знаходжу лише порожнечу, флірт, що тане, як дим у повітрі, в розпачі забутого кохання.

Десять років у полоні бажань, кожен момент — це ніжний біль, задоволення, що залишає шрами, коли душа просить справжньої близькості.

Чи завдав я болю тим, хто чекав? Чи не став я частиною їхніх страждань? Сльози, що ллються, як дощ уночі, маленькі озера печалі, що ніколи не засохнуть.

Я покидаю салон, з серцем у полоні, думки, що крутяться, як листя восени, чи можу я знайти прощення, коли дівчата залишили слід у моїй душі?

Вони стали частиною мене, незважаючи на всі страждання, я пам’ятаю їхні обличчя, як зірки, що світять у темряві.

У пошуках сенсу, у втратах, я відкриваю, що навіть у темряві можна знайти надію, можливість для зростання, для нового початку.

2

У місті спокус, де тіні мліють,
де сміх — лише відгомін, що шепоче,
я блукаю, загублений в обіймах фліртуючих поглядів, що не знають тепла.

Тут, у залах, де парфуми п’янкі,
змішуються з туманом бажань,
я відчуваю, як серце моє стукає
за справжньою близькістю, що ховається в тіні.

Я прагну доторку, що не є платним, але правила закладу — холодні,
і я йду, залишаючи сліди на підлозі,
де кожен крок — це крик, що не чують.

Чи завдав я болю? — питаю себе,
коли обличчя дівчат спливають у пам’яті, кожна з них — частина мого світу,
хоча я не знав їхніх імен.

Вони, як зірки, що зникли в небі, залишили слід у моєму серці,
а я, полонений своїх бажань,
блукаю в пошуках сенсу, що втратився.

Мелодія сміху, що стала шепотом, покриває мою душу, як туман,
і я розумію, що все це — лише ілюзія, де близькість — це гра, а не любов.

У цьому місті спокус, я залишаюсь сам,
з думками про те, що справжнє — десь далеко, і, можливо, я знайду шлях назад,
де серце моє знову зможе любити.

3

У місті тіней, де сміх стає шепотом,
Я блукаю, як тінь, серед вогнів,
Де бажання, мов спогади, сплітаються в туман, І серце моє стукає за далекими днями.

Десять років у полоні бажань, Серед дівчат, що продають мрії,
Я відчуваю, як їхні очі —
Глибокі океани, сповнені таємниць.

Це благословення і прокляття, Кожен дотик — як обіцянка,
Але я знаю, що справжня любов Залишилася десь за межами цих стін.

У розкішних кімнатах, де світло грає,
Я шукаю тепло, але знаходжу лише холод, І в кожному поцілунку, що зникає,
Я відчуваю, як серце моє обривається.

Чи завдав я болю цим дівчатам?
Чи їхні сльози — це лише частина гри? Я ношу їхні образи в серці,
Як тіні, що ніколи не зникнуть.

Я виходжу з салону, де бажання вмирають,
Де правила забороняють справжню близькість, І думки мої, як бурі, крутяться,
Чи правильно це — шукати любов у тіні?

Вони залишили слід у моїй душі,
Ці дівчата, що стали частиною мене, Навіть коли все, що було, — це лише секс, Вони стали моїми спогадами на все життя.

4

Чи можливо знайти любов у тіні? У місті, де серця блукають,
де шепіт мрій стає глухим,
я шукаю тепла рук,

але знаходжу лише порожнечу. Серед яскравих виворотів,
де сміх перетворюється на тінь, забуті спогади палають,

як свічки у вітрі —
тремтливі, але не здатні зігріти. Десять років у полоні бажань, я став рабом ілюзій,

кожен дотик — це мить,
але за ним завжди порожнеча, як вікно, що веде в нікуди.
Я мрію про справжню близькість,

але правила закладу — забороняють мені доторкнутися до душі, що так прагне тепла. Чи завдав я болю?

Сльози дівчат, як дощ, змивають мої гріхи,
але серце моє — залишається в їхніх руках.

Я йду, залишаючи сліди, забуті в місті спокус,
і мрії мої, як зірки, зникають у небі,

але в серці — вони живуть. Чи знайду я колись те,
що шукаю у тіні? Справжнє кохання,

5

яке не зникне, як дим у повітрі.

6

Чи може серце, що страждає, знову злетіти, в тіні самотності, де мрії зникли в тумані? Слухаю, як час шепоче, вулицями, де сміх перетворюється на плач, а душі дівчат, що продавали свої сни, завмерли в моїй пам’яті, як ехо в пустелі.

Де я, у цьому місті спокус, де кожен погляд — це обіцянка, але кожен дотик — це лише тінь? Я блукаю, як привид, забуваючи, що справжня близькість не купується, а лише дарується.

Десять років у полоні бажань, кожен вечір — нова ілюзія, кожен момент — блаженство і біль. Я шукаю в їхніх очах те, що не можу знайти в собі — прощення, що зникло в тумані.

Тепер, коли двері закриті, я стою на порозі, задумуюсь, чи завдав я болю тим, хто став частиною мене. Чи можу я знайти спокій, коли серце моє, як старий лист, зберігає сліди їхніх сліз?

Вони залишили слід у моїй душі, як запах парфумів у повітрі, незабутні миті, що згоріли в полум’ї бажань. Чи зможу я коли- небудь забути, чи навчитися любити без страху завдати болю?

7

Чи може серце, вкрите шрамами, знайти спокій у тіні спогадів? У світі, де кожен сміх — це маска, яка ховає сльози за дверима. Там, де дівчата, мов зірки, згоряють у полум’ї бажань, залишаючи сліди на моїй душі, як невидимі шрами на шкірі.

Десять років у полоні мрій, я шукав близькість у тінях, але в кожному дотику — порожнеча, в кожному погляді — відчуження. Чи завдав я болю, чи просто плутанина в моїх бажаннях? Вони залишилися в моєму серці, як забуті пісні, що лунають у тиші.

Я пам’ятаю їх усмішки, кожен погляд — це вікно в їхній світ, але чи могли вони відчути мою самотність, мою тугу? У місті спокус, де мрії перетворюються на дим, я намагаюся знайти сенс у втратах, що тягнуть за собою.