Важка робота

На фабриці, де тіні кружляють,
Тягар паперу — невидима батьківщина. Кожен день, як зношений рядок,
Кожна копійка — крок до мрії,

Сонячне поле, де страждань немає. Залізо скрипить, серце б’ється, Руки порепані шрамами,
Серед куп сміття знайти себе —

Не просто шлях — це доля,
Де мрії тиснуть, як важкий прес.
Де ти тепер? У забутті снів,
Там, де колись лунали дитячі голоси.

(Глухо!)
Це лише тиша, що поглинає, Як безвихідь, що обіймає душу. Час пройшов крізь пальці,

Як вітер, що несе листя.
Скільки ще раз перевертати?
І все одно лишається тільки сміх, Сміх, що глухо відлунює в темряві.

Я тут сиджу біля преса,
Думки мої летять у височінь: Хто дасть мені силу піти далі? Або залишитися тут назавжди,

У світі, де важка праця — єдине життя.

2

На фабриці, де тіні грають, Серед відходів, де мрії гаснуть, Я шукаю світло, що зникло,
В забутті днів, що минають.

Залізо скрипить, серце б’ється, Кожен день — це бій за копійку, Руки порепані, але в душі Надія, що не вмирає.

Серед куп сміття, де мрії зникли, Я бачу поля, де цвітуть квіти,
Де сонце світить, де вітер співає, Де немає тягаря важкої праці.

Тиша фабрики — це мій супутник, Вона шепоче про безвихідь,
Але в серці моєму палає
Вогонь, що не згасне.

Я мрію про дні, коли зможу встати, Відкинути тягар, що давить, Залишити позаду цю темряву, Знайти себе у світлі.

Кожна копійка — це крок до мрії, Кожен день — це шанс на нове, Я вірю, що зможу вирватися, Знайти красу серед відходів.

І коли настане той день,
Я вийду на світло, з гордістю, Залишивши позаду всі тіні,
Я знайду свою свободу.

3

Тиша, тиша, глуха тиша,
Фабрика спить, а я — на самоті. Кожен день — як вічність,
Тягар паперу, що давить на плечі.

Руки, порепані шрамами,
Серед відходів, де мрії гинуть. Кожна копійка — як крок у безодню, Але я все ще тут, все ще борюся.

Де підтримка? Де голоси?
Лише ехо моїх думок,
Лише тиша, що проникає в душу, Відчуття безвиході — як невидима стіна.

Скрип металу, серце б’ється,
Але в тиші — глухота.
Чи є вихід? Чи є шлях?
Мрії, що зникли, як дим у повітрі.

Я тут, сиджу біля преса,
Думки мої летять у височінь,
Але руки, руки працюють, Переробляючи відходи, як життя.

Безвихідь у тиші,
Тиша, що поглинає надію.
Чи можу я знайти себе?
Чи зможу я вирватися з цього кола?

Тиша, тиша, глуха тиша,
Але всередині мене — вогонь.
Я продовжу боротися,
Навіть коли все навколо мовчить.

4

Чи чуєш ти, як тиша гуде,
Коли руки, мов залізо, працюють, Серед відходів, де мрії зникли,
І кожен день — це тягар, що тисне.

Спогади дитинства, як тіні, Шепочуть про радість, про світло, Де сміх лунав, де мрії літали,
А тепер — лише пил і тьма.

Я сиджу, зажурений, у тіні преса, Відчуваю, як минуле тисне на плечі, Кожна копійка — як крапля поту, Кожен спогад — як рана на серці.

Залізо скрипить, серце б’ється,
У цій безвиході, де надія тліє, Але в глибині душі — іскра живе, Мрії про поле, де сонце світить.

Скільки ще разів я повернуся до снів, Де дитинство, мов зірка, сяє вдалині? Чи знайду я шлях, щоб вирватися з тіні, Чи залишуся тут, в обіймах безвиході?

Але в серці моєму — надія жевріє, Кожен день — це новий бій, новий шлях, І навіть у темряві, я бачу світло,
Що веде мене до мрії, до свободи.

5

На фабриці, де тінь не відступає, День за днем, як колеса, крутяться думки. Кожна копійка — це крок у безодню, Де мрії, мов папір, розсипаються в пил.

Залізо скрипить, серце б’ється в ритмі, Руки порепані, шрами — мов свідки, Серед куп сміття, що з'їдає надію, Я шукаю себе, але знаходжу лише тишу.

Тиша — це не спокій, а безвихідь, Де голоси друзів, як ехо, зникають. Кожен день — повторення, Моє життя — це мозаїка з відходів.

Я тут сиджу, біля преса, Думки мої летять у височінь, Хто дасть мені силу піти далі? Або залишитися тут, у цій тіні, назавжди?

Кожна гривня — це гідність, Кожен зусилля — це боротьба, Але чи варто платити таку ціну За мрії, що згоріли в диму?

Я знову піднімаюся, Відчуваю, як серце б’ється, Кожен день — це шанс, Кожна копійка — моя перемога.

6

Коли світло пробивається крізь тріщини,
У темряві фабрики, де душа тоне,
Робітник, втомлений, знову встає,
В руках його — надія, як промінь весняний.

Він знає, що кожен день — це бій, Кожна копійка — мрія, що не згасне, Серед відходів, де краса ховається, Він шукає світло, що в серці палає.

Сліди минулого, як тіні, блукають,
Але в кожному спогаді — новий початок, Вітер шепоче про мрії, що збудуться,
І в темряві фабрики — радість розквітне.

Залізо скрипить, серце б’ється в такт, Руки порепані, але дух не зламати, Він знає, що в боротьбі є сенс,
І навіть у смутку — радість десь чекає.

Серед шуму машин, де мрії забуті,
Він піднімає погляд, бачить горизонти,
Кожен новий день — це шанс на відродження, І в серці його — вогонь, що не згасне.

Вихід у світло — це шлях, що веде, Незважаючи на труднощі, він знову йде, Бо вірить, що світло завжди близько,
І навіть у темряві — є шлях до світла.