Залежність

Коли дим клубочиться, мов тінь,
Я згадую дні — два пакети вдень, Сигаретний дим, що тисне на груди, Втікаючи від реальності, що кличе.

Цей дим — моя свобода, моя ідентичність, Але за ним ховається самотність,
Смуток, що не відпускає, мов привид,
І радість, що перетворилася на тінь.

Я боровся з ломкою, в полоні тіней,
Кожен подих — це бій, кожен спогад — рана, Фізичний біль, що розриває на шматки,
Тіні минулого не дають спокою.

Пакунок кави — нова залежність, Гіркий смак втрат, що п’янить душу, Спогади про радощі, що стали тягарем, І знову я намагаюся знайти шлях.

Лікарі, як ангели, рятують з темряви,
Коли серце зупиняється, а дихання — втрачається, Вони дарують другий шанс, але що далі?
Чи повернеться щастя, чи лише дим?

Привиди минулого, що переслідують у снах, Залежності, що, як тіні, залишаються з нами,
На авеню забутих спогадів,
Я пам’ятаю той смак свободи — димом, що не зникає.

2

Чи можу я зупинити цей дим, що палає в мені, коли тіні минулого, як привиди, шепочуть, забираючи подих, я відчуваю, як серце б’ється, кожен удар — це крик про допомогу,

кожен спогад — це дим, що не зникає. Ломка, мов буря, що розриває душу, коли я намагаюся відпустити звички, сигарети, що палили мої дні,

вогонь, що залишив лише попіл у серці. Відмова — це не просто слова,
це фізичний біль, що пронизує,
як голки, що проникають у шкіру,

я б’юся, борюся з власними тінями,
але вони не відпускають, не відпускають. Кава, мій новий друг, але гіркий смак, вона нагадує про втрати, про часи,

коли життя здавалося легшим,
але тепер — це лише тягар на плечах. Лікарі, рятівники з темряви,
коли серце зупинилося, я лежав,

серед тиші, що огортала мене,
і їхні руки, як надія, врятували,
але щастя, здається, не повернулося. Я пам’ятаю, як курив, як пив,

як дим клубочився над землею,
і тепер, на авеню забутих спогадів, я шукаю шлях до свободи,
але тіні минулого все ще поруч.

3

Кава, що парує, в чашці — гіркий смак втрат, Здавалось, безпечна, як радість ранку,
Але кожен ковток — це спогад, що тягне назад, У тінь тих днів, де сміх зник у безвісті.

Гарячий напій, що п’янить душу, Відкриває двері в минуле, де сміх лункий, Але тепер це лише порожня мушля, Серце, що б’ється, як зламаний годинник.

Я згадую, як курив, два пакети вдень,
Дим, що клубочиться, — мій друг, мій ворог, Тепер кави дим, що несе лише тінь,
Смак свободи — зник, залишивши тільки спогад.

Ломка в серці, як аритмія,
Лікарі, що рятують з темряви,
Але щастя не повертається, знову сама я, Відчуття безвиході, як вічна драма.

Чи це дійсно нова залежність, чи просто тінь? Кава — це спогад, що не дає спокою,
Сиджу в тиші, намагаючись знайти свій день, Але в кожному ковтку — гіркота, що не відпускає.

На авеню забутих спогадів,
Життя, що лишає сліди, наче попіл,
Я пам’ятаю той смак, що був радістю, Але тепер — лише дим, що не зникає.

4

На межі життя, де серце б’ється в ритмі страху, Я лежу, мов у темряві, безсилий, без надії, Аритмія — тінь, що краде мій подих,
Лікарі, як ангели, вбігають у цю ніч.

В їхніх руках — надія, у серцях — рятівні слова,
Вони витягують мене з безодні, де забуті мрії,
Кожен укол — це шанс, кожна таблетка — новий шлях, Я відчуваю, як життя повертається, немов весна.

Згадую дим, що клубочиться над землею, Два пакети вдень — мій шлях до свободи, Але свобода виявилася тінню, що гнітить,
Я, як птах, що не може злетіти, залишився тут.

Кава — мій друг, що п’янить, але й ранить, Гіркий смак втрат, що не відпускає,
Я думав, що знайду в ній втіху,
Але вона лише підкреслила мою самотність.

Лікарі кажуть: "Борись, ти не один,"
Але як боротися з привидами минулого? Залежності, що переслідують навіть у снах,
Я намагаюся знайти мир, але тіні не відпускають.

Тепер я знаю, що життя — це дар,
І кожен день — новий виклик, нова боротьба,
Я маю боротися за нього, за своє місце,
Навіть якщо дим, що не зникає, завжди буде зі мною.

5

Чи можу я втекти від привидів, що шепочуть у снах, Де дим сигарет, як тінь, закутує мої думки?
Кожен подих — це спогад, що кличе назад,
Забуті звички, як привиди, блукають у темряві.

Я боровся з ними, мов з бурею, що не вщухає, Ломка — це вогонь, що палить мою душу, Серце, мов барабан, стукає в ритмі страху, Але я не можу забути, що було раніше.

Кава, що стала новим втіленням залежності, Гіркий смак втрат, що заповнює мої дні, Вона п’янить, але не приносить радості, Лише нагадує про те, як важко відпустити.

Лікарі, як ангели, з’явились у темряві, Спасли мене з того світу, де я вже не був, Але щастя не повернулося, лиш тіні,
Я знову чую їх шепіт у нічній тиші.

Привиди минулого, як дим, що не зникає, Переслідують мене навіть у снах,
Я намагаюся знайти мир у новому житті, Але минуле тримає мене в своїх обіймах.

Чи можу я знайти шлях до свободи,
Де дим і тіні не визначають мій шлях?
Сліди забутих звичок залишаються зі мною, Але я борюся, щоб знайти своє місце у світі.

6

Чи може дим, що клубочиться, стати свободою? Кожен вдих — це битва, кожен день — новий виклик, Я стою на краю, де тіні минулого шепочуть,
І дим сигарет, що кружляє, нагадує про втечу.

Згадай, як курив, два пакети вдень,
Відчуття свободи, що приносило самотність, Але в темряві, де серце билося в ритмі страху, Я зрозумів, що залежність — це не лише дим.

Ломка, як буря, розриває мою душу,
Кожен спазм — це крик, що зриває з петель,
Я намагаюся відпустити, але привиди не відпускають, Кава, гірка, як сльоза, знову повертає до тіні.

Лікарі, рятівники з темряви,
Вони принесли мені другий шанс, Але щастя не повернулося,
Лише смак втрат залишився на губах.