Нас доля обминала
5 вересня 1892
Дорогий щоденнику!
Літо офіційно закінчилося разом із заходом сонця. Це від мене залежить, що затримаю у пам’яті як приємний спогад, а що викину як неважливе.
Постараюся забути про все, що було монотонним і нудним: прогулянки на березі моря, беззмістовні розмови…
Що залишиться у моїй пам’яті з цього понурого літа?
Залишуся тут у Залізному Порту. Мій дім у Києві є в процесі ремонту. Я з цього задоволена, хочу тиші і самотності.
Коли так сиджу у своєму улюбленому місці – у вікні спальні, ніч насуває як важка куртина.
Знаю, що єдиним спомином цього літа, яким буду тішитися, це спомин про нього.
Не знаю ані його імені, ані його голосу, ані кольору очей. Має широкі плечі, є високим і сильним.
Дивилася на нього з далеку. Це наш садівник, опікун всього, що створила природа. Дивний сум наповнює мою душу коли його бачу, навіть на згадку про нього. Здається не доступним для мене. Ніколи не знайду відваги, аби підійти до нього і порозмовляти.
Час йти спати і можливо… можливо… він присниться мені.
На добраніч.
Твоя Анастасія.
#9347 в Любовні романи
#2241 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 18.06.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
