На поличці досі лежали м'які іграшки, книжки, пуста пляшка з-під солодкої води, бронзовий підсвічник зі слідами затверділого воску і нескінченна кількість інших пам'ятних дрібничок.
Настя охопила поглядом вікно. Крізь скло бачила море, над яким збирався темний туман.
Побачила саму себе, побачила, як босоніж біжить на берег, з радісним обличчям і співаючим з радості серцем. Бачила себе вісімнадцятилітню в обіймах Назара.