— Я збираюся в Естонію, — сказав мені Бергер, — там купую деревообробну фабрику. За безцінь. Точніше, збирався разом з Агнес. Вона знає фінську. Але — не склалося. Може, складеш мені компанію? Поїдемо разом. Ну що? Візьму свою машину. І поромом. Море. Всього-то одна ніч шляху.
— Із задоволенням!
— Завтра і рушимо після сніданку. Обідатимемо у Фінляндії, повечеряємо в морі рибою, і новий сніданок в Естонії. Ну, хіба погану я зробив пропозицію?
— Відмінну від моїх планів, але чудову. Не знаю, як і дякувати.
— Якщо так хочеш, допоможеш мені з перекладом. Сподіваюся, вони там ще не розучилися розмовляти руською.
— Дізнаємося.
— Старому Тео тепер ми в тягар. Йому писати треба. І ми його залишимо. Пам’ятаючи, що хороші гості, як і хороша риба, починають тхнути вже на третій день.