Глава 9

Так і пройшло кілька моїх днів у клані хлопців. Вони якраз мали перерву перед туром по північній Америці, і ці дні видавалися мені водночас дивними та неймовірно насиченими. Щодня я спостерігала за тим, як вони тренуються, спілкуються, готуються до турів і просто поводяться, як власники цього світу, не боючись нічого. І, за словами Ніка, вони можуть витратити цей час на те, аби зробити з мене справжнього вампіра.

Я вирішила залишитись у клані, принаймні поки що, бо передчуття небезпеки та свободи одночасно манило й лякало мене. Доки ми не знайдемо того, хто мене перетворив, і не дізнаємось його мету, я залишатимусь поряд із ними, спостерігаючи, навчаючись і намагаючись тримати власні страхи під контролем. А потім, коли дізнаємось усе, подивимось, що робити далі.

Мене ж представлять як асистентку їх менеджеру, і таким чином я зможу бути поруч із ними, навіть коли вони будуть зайняті кар’єрою. Правда, доведеться носити лінзи, аби очі не виділялися під час денного світла, але я не проти — навпаки, це додавало відчуття, що я дійсно стаю частиною їхнього світу.

Мені також дали гарну срібну каблучку з обсидіаном, що з першого погляду виділялася своєю тендітною елегантністю. Ноа сказав, що в ній є ще прах перших вампірів, і саме завдяки цьому я зможу ходити вдень під сонячним світлом, що викликало у мені відчуття безмежної свободи і водночас обережності. Усі хлопці мали схожі каблучки, проте вони були більш «чоловічого» стилю — строгіші, масивніші, але кожна мала свої унікальні камені.

Моя ж крім обсидіану мала ще рубіни, що грали на світлі, надаючи їй ельфійської ніжності та витонченості. Ноа мав перстень зі смарагдами, Едмунд — із сапфірами, Нік — з топазами, а Сайрусу дісталися алмази, які відбивали світло, мов маленькі зорі. Незмінним у всіх каблучках був обсидіан, важлива частина, без якої магія б не працювала. Я відчула внутрішнє тепло від того, що отримала щось подібне — символ належності до цього клану та одночасно оберіг.

Вона мені одразу сподобалась, і я була рада, що можу носити її щодня. Тим паче, що завдяки їй не доведеться сидіти у маєтку під час денного світла, що відкривало нові можливості для тренувань та полювань. Сьогодні була особлива ніч — я вперше піду на полювання. Раніше мені приносили кров у термосі, але зараз настав час навчитися робити це самостійно, як дорослий член клану. Ця відповідальність одночасно лякала і підбурювала до дії, адже відчуття власної сили давало неймовірний кайф.

Я вдягнула леггінси та футболку, накинувши зверху куртку, щоб не обмежувати рухів. Мої речі вже були доставлені в маєток за кілька днів, включно з усім необхідним для тренувань і щоденного життя, а ще помічниця хлопців подбала про додаткові дрібниці. Я не знала, як їм вдалося все організувати так швидко, але для безсмертних і багатих людей це, мабуть, було звично. Час у їхньому світі вимірювався не годинами, а подіями та можливостями.

За двадцять хвилин я чекала на хлопців, і вчасно з’явився тільки Едмунд. У ньому щось є від аристократа, навіть в поставі, у погляді та манері говорити, відчувалась гордість та впевненість. Мені такі типи ніколи не подобалися — я більше тягнулася до поганців, людей із власним важким характером, як у мене, бо з ними не нудно.

– Невже я тепер не єдиний пунктуальний в цьому клані? – посміхнувся Едмунд, його голос звучав впевнено, трохи іронічно, але без агресії.

– То не надовго, – фиркнула я, відчуваючи внутрішню потребу висловитися. – Якби я знала, що маю справу з трьома принцесами, то не поспішала би.

– Принц в нас тільки один, – за мить з’явився Сайрус, його фігура з’явилась із темряви, і він відразу зайняв позицію спостерігача. – Але ми вампіри, хай йому грець. Нащо поспішати, коли попереду вічність?

– І ви ще мене називаєте філософом, – посміхнувся Ноа, який увійшов слідом, його погляд швидко окинув усе навколо. – А взагалі, кілька хвилин це не запізнення. А от Ніка ми можемо чекати годинами.

– Цей хлопець не може знайти свого телефона у хаосі власної кімнати, – розсміявся Сайрус, підкреслюючи свою перевагу в спостережливості. – При тому, що він тримає його в руках. Дивно, як він ще примудряється свої партії виконувати правильно.

– Ніколи б не подумала, що вампірам це властиво, – зізналась я, намагаючись зрозуміти їхню поведінку.

– По суті справи ми не надто відрізняємось від тих, ким були при житті, – пояснив Едмунд, спокійно і твердо. – Хіба що з’явилась мудрість кількох десятиліть.

– Але це точно не про Ніка, – фиркнув Ноа, і саме в цей момент хлопець заходив у кімнату. – Що цього разу?

– Втратив відлік часу, – відмахнувся Нік, його погляд метнувся по кімнаті, намагаючись відновити спокій. – Ну що, йдемо? Перше полювання має бути особливим.

Я відчувала дивне хвилювання, змішане з цікавістю. Я чула цю фразу багато разів, але досі не могла зрозуміти, чому вона викликає таку захопленість у всіх. Тепер я зможу відчути це на власному досвіді.

Ми вийшли з маєтку, і хлопці одразу рушили вперед, їх рухи були впевненими, кожен крок злагоджений і точний. Мені залишалося лише слідувати за ними, насолоджуючись відчуттям свободи, якої так довго чекала. Ми бігли темними вулицями міста, тісно між будинками, де світло ліхтарів відкидало довгі тіні, надаючи місту трохи готичного відтінку.

За кілька хвилин ми опинилися серед темних, мало освітлених вулиць. Тут панувала своя атмосфера — запах пота, алкоголю та нічного життя змішувався з міським смогом. Певно, це був не найкращий район для прогулянки, але навколо було багато клубів і людей, і саме тут, за словами Сайруса, буде можливість для полювання. Аромат страху вже повільно проникав у моє тіло, викликаючи змішане відчуття лякливої цікавості.