Розділ 16. Гаряче знайомство

Перші ряди рвонули вперед під шалене виття двигунів усіх систем і розмірів. Якісь учасники переверталися або глухли прямо на старті, ті, хто підпирав задні ряди, перемішуючи невдах із бурим ґрунтом, рухалися вперед, набираючи швидкість. Кораблі всіх модифікацій стартували трохи пізніше за наземний транспорт.

Один із найнервовіших пілотів увімкнув двигуни, спалюючи викидами з сопел кількох бідолах на багі. Тієї ж миті з орбіти вдарив заряд плазми, розносячи корабель на палаючі уламки.

— Ох, як весело! — вигукнула Тіама, прикриваючи очі від спалаху вибуху. — А тут із порушниками особливо не церемоняться!

Коли остання хвиля наземних учасників ринула вперед, настала черга кораблів. Потужний вантажний «Скарабей», що стояв перед «Буйволом», ударив у землю викидами з двигунів. Миттєво все навколо метрів на двісті затягнуло густим димом і пилом.

— Ось тепер наша черга, тримайся міцніше! — сказав Тіріган.

«Буйвол» відірвався від землі, піднявшись лише на пару метрів. Тіріган увімкнув на повну корекційні двигуни й завалив корабель на правий бік майже вертикально. Ледь не торкаючись землі, вантажівка, висячи практично на боці, рвонула не вперед, а трохи вбік, перетинаючи стартову межу й беручи курс на базальтову стіну.

— Тірі, ти збожеволів?! — кричала Тіама, закривши обличчя руками. — Ти нас угробиш!

— Сиди спокійно й не тріщи під руку! — промовив крізь зуби хлопець, щосили стискаючи штурвал корабля.

«Буйвол» на шалений швидкості мчав прямо у вертикальну стіну гірського хребта. Хлопець різко вирівняв вантажівку й рвонув штурвал на себе. За кілька метрів від скель «Буйвол» задер ніс і понісся вертикально вгору. Двигуни ревіли так, що Тіама затулила вуха руками, а її крик заглушило шалене виття.

Здавалося, час почав сповільнюватися в кораблі, що мчав угору, коли він влетів у хмари, перемахнув вершини хребта й почав падати на землю з іншого боку гір. Поверхня, зайнята килимом густих лісів, стрімко наближалася. Тіріган вимкнув основні двигуни, залишивши лише корекційні на повній тязі. Вантажівка почала сповільнювати падіння, плавно переходячи в горизонтальний політ над самими кронами дерев. Двигуни, виплюнувши струмінь вогню, запрацювали знову, і корабель рвонув уперед, як снаряд, випущений із гармати.

— Можна відкрити очі й поміняти штани, — усміхаючись, сказав Тіріган, дивлячись на бліду Тіаму.

— Мене зараз знудить… — прошепотіла дівчина. — Що це було, Тірі?!

— У правилах не сказано, що не можна летіти з цього боку гірського хребта. Ми влетимо в пролом з іншого боку й посадимо корабель на плато швидше, ніж ті, хто летять паралельно!

Тіама відстебнула ремені й, затискаючи рот, вискочила з рубки.

— Пробач, Тіа, треба було, мабуть, попередити! — крикнув услід сестрі хлопець, отруйно посміхаючись.

Консоль управління вся світилася датчиками перевантаження, двигуни працювали на межі, рівні енергії стрімко падали.

До рубки увійшла бліда Тіама й упала в крісло.

— Я тебе, звісно, зараз не вб’ю, Тірі, але варіанти страти будуть розглянуті й обрано найекзотичніший, — сказала вона, пристібаючись ременями.

— Сестричко, вибач, але це ще не все!

Тіріган вимкнув двигуни, і корабель летів за інерцією з величезною швидкістю. Попереду показався каньйон через гірський хребет.

— Тримайся! — крикнув хлопець.

Вантажівка різко ввімкнула гальмівні двигуни й, буквально зависнувши на мить у повітрі, зробила віраж, розвертаючись до каньйону під прямим кутом. Двигуни знову заревли, виштовхуючи корабель в ущелину.

Через кілька хвилин чергової шаленої гонки Тіріган задер ніс корабля вгору й, вимкнувши живлення основних двигунів, посадив «Буйвола» на плато під дикий свист корекційних двигунів. «Буйвол» упав на рівну кам’яну поверхню, пружинячи на потужних опорах.

Тіама дивилася на оглядовий екран широко розплющеними від жаху очима.

— Все, сестричко, прибули! Тепер вимпел час запускати.

Дівчина закрила рот руками й знову вискочила з рубки.

— Слабенькі відьми пішли в наш час! — сміючись, сказав Тіріган, вибираючись із крісла.

Він вибіг зі шлюзу «Буйвола», розгортаючи вимпел. Закріпивши держак у розщілині, хлопець увімкнув маяк. На полотні з’явилися їхні імена, координати й слово: «Заброньовано».

Буквально за кілька секунд із боку рівнини почувся рев двигунів, і на плато вискочив потужний глайдер, ледь не врізавшись у димлячу вантажівку.

— Все, хлопці, місце зайняте! — крикнув Тіріган, жартома віддаючи честь і дивлячись на перекошені обличчя пілотів глайдера.

Із шлюзу вийшла, хитаючись, Тіама й опустилася просто на базальтову плиту.

— Я вирішила, Тірі… Страта буде неминучою і з муками. Я саме в процесі складання плану.

— Гаразд, сестричко! Ми перемогли, і тепер це все наше! — крикнув Тіріган, розкинувши руки.

— Запускай ремонтних дроїдів, Тірі, — сказала дівчина, поступово приходячи до тями. — Потім святкуватимемо, а зараз потрібно як слід укріпити наше нове придбання.

— Ти маєш рацію, сестричко, треба поспішати, — відповів хлопець, дивлячись услід глайдеру, що неквапливо віддалявся в бік рівнини. — Ці хлопці явно не поспішають — отже, гарантовано повернуться, и не самі.

Заскочивши в трюм, Тіріган підбіг до сервісної панелі й зірвав із неї запобіжні пломби. За захисною кришкою знаходилися шість ремонтних дроїдів на всі випадки життя корабля: три невеликі — для латання обшивки у відкритому космосі, два розміром із дорослу людину — для важких робіт у доках, і один шахтар — для пошуку та переробки мінералів на випадок аварійної аварії.

Дроїди з тихим гудінням увімкнулися, завантажуючи повні технокарти, на їхніх корпусах блимнули сині детектори готовності.

— Так, хлопці, будуємо захищений аванпост! Усе, що потрібно, є в трюмі. Розкривайте контейнери, беріть усе необхідне.

— Режим безпеки? — запитав один із великих дроїдів скрипучим синтетичним голосом.