Епілог

Стоячи перед великим панорамним вікном, Тіріган дивився вниз, на Факторію, що вирувала рухом і життям. Хоча назвати це стрімко зростаюче підземне місто просто «факторією» можна було лише з дуже великою натяжкою.

Торгові площі на нижніх і середніх ярусах печери поступово набували нових господарів: усюди з’являлися свіжі вивіски, серед яких уже переливалася яскравими вогнями вітрина «Ювелірного дому Су і Вілрей», а зовсім поруч красувалася вивіска соковито-червоного кольору: «Тут є все!». Із гігантського броньованого шлюзу у склепінні печери на причали плавно опускалися кораблі, привозячи чергові партії мешканців, переселенців і купців. Брукованими вулицями вже неквапливо прогулювалися імперські патрулі — Клірис повністю дотримав свого слова, і сотня імперських солдатів зайняла комфортні казарми трохи осторонь від житлового блоку.

— А я тобі кажу, Плутосе, треба туди летіти! — емоційно, розмахуючи руками, доводила Тіама. — Ну що це таке?! Виграли гонку, такий жирний проєкт, а ти носом крутиш!

— Та не хочу я летіти невідомо куди! — захищався торговець, витираючи піт із чола. — Я тут ще не до кінця розібрався! Ви ж завалили мене списаним імперським майном, це все треба розпродавати!

— На Хатрі справа піде в рази швидше, Плутосе, — втрутився Тіріган, повертаючись від вікна. — До того ж ми з Тіамою плануємо взяти участь ще в парі земельних гонок, тільки в сусідній системі.

— Та куди стільки?! — щиро здивувався товстун. — Я анітрохи не сумніваюся у вашому везінні й у тому, що ви відхопите чудові ділянки в цих гонках… Але всім цим же треба якось керувати!

— Ось ти цим і займатимешся, — лагідно усміхнулася Тіама й поклала перед ним на стіл прозорий кристал пам’яті. — А це тобі як додатковий стимул.

— Це що, рахунок в імперському банку? — розсміявся Плутос.

— Ні, це командні коди «Буйвола», — пояснив Тіріган. — Наш подарунок тобі.

— Ну, дітки… Ви мене просто в фарбу ввігнали, — розгублено пробурмотів Плутос, обережно беручи кристал у руки. — Мені б, звісно, дуже хотілося прийняти цей подарунок, тим більше що я давно мрію про такий корабель… Але я змушений відмовитися. — Торговець із важким зітханням поклав кристал назад на стіл.

— Бери й не сперечайся! — безапеляційно поставила крапку Тіама. — Ми так вирішили й змінювати рішення не маємо наміру! Вчені Амон, які залишилися на Римі, трохи модернізували вантажівку, тож ти в нас будеш наймоднішим пілотом у секторі! — поважно додала вона, а потім пожвавішала: — До речі, ти цукерки привіз? Тут до тебе вже черга з охочих вишикувалася!

— Так, привіз. У шатлі цілий контейнер стоїть.

— О, у мене тут ідея народилася! — весело підморгнула дівчина.

— О ні, дівчинко! Досить із мене твоїх ідей, мені б зі старими якось розібратися…

— Та це навіть не ідея, а так — ідейка! Давай відкриємо тут справжню кондитерську? Тільки твої цукерки — і більше нічого! — емоційно запропонувала Тіама.

— А що? Гарна ідея! — підтримав сестру Тіріган. — І для душі, і для прибутку. Товар розлітатиметься за лічені години.

— Ну, ось це мені якраз подобається! — задоволено усміхнувся Плутос. — Давно хотів зробити щось подібне, але на Уруку реалізувати це було абсолютно нереально.

— Чудово! Значить, вирішено! — радісно вигукнула Тіама. — Ми візьмемо участь у частці вкладень!

— Ну ти й хитрунка… — жартома погрозив їй пальцем торговець.

— У нас попереду передбачаються нові аукціони з військового майна, — продовжив Тіріган, — і реалізовувати все це буде набагато зручніше саме на Хатрі.

— Ну… Тут є один невеличкий нюансик, — із хитринкою й трохи винуватим виглядом промовила Тіама.

— Тіа! Що ти знову накоїла?! — насупився Тіріган.

— Та поки нічого! Але вчора зі мною зв’язався Заріель, Головний скарбник, — вона поважно підняла палець угору, — і запропонував перевести всі ці аукціони в поле постійного довгострокового контракту. Тож я от сиджу й думаю: погоджуватися нам чи ні… — крутячи в пальцях кристал із командними кодами «Буйвола», протягнула дівчина.

— Так, давай сюди коди! — Плутос блискавично вихопив кристал із її рук. — Я вже погодився, змирився й повністю прийняв неминуче!

— От і чудненько, Солоденький! Тільки тепер виникає один невеличкий момент…

— Боги, ще що?! — видихнув Тіріган.

— Та не кип’ятися, братику! Питання просте: нам потрібна охорона на нових підприємствах.

— І звісно ж, у тебе є чергова геніальна ідея? — засміявся Плутос.

— Ну є… Щоправда, вона вам може не дуже сподобатися.

Тіріган із зітханням опустився в крісло й приреченим виглядом промовив:

— Кажи, сестричко. Ми готові до непритомності.

— Клірис мені днями сказав, що в банді Рікара стався розкол. Воркан, його перший помічник, після тієї зустрічі з нами категорично відмовився на нас полювати.

— Ти диви, який правильний! — здивувався Тіріган. — Я все ж думав, що він нишком буде нам капостити.

— Напевно, щось від офіцера в ньому ще залишилося, — знизала плечима Тіама. — Так ось, він із невеликою групою людей, яких сам набрав із дезертирів, відколовся від банди Рікара й зараз промишляє мародерством і дрібним бандитизмом.

— Ти що, хочеш запропонувати цим негідникам роботу?! — вразився Плутос.

— А чому ні? Він дотримав свого слова, постраждав через це. До того ж його люди — це не затяті вбивці, а здебільшого бідолахи, які стали дезертирами з різних, іноді дуже трагічних причин.

— Насправді ідея непогана, — задумливо кивнув Тіріган. — Витягнути їх зі складної ситуації, сховати на нових планетах фронтиру, де всім глибоко байдуже до їхнього минулого… Вони будуть нам до кінця життя зобов’язані. Та й із місцевою шпаною, думаю, розберуться жартома. Тіа, призначай зустріч! Тільки вдвох зі мною, а то я тебе знаю.

— Та я, власне, вже й призначила… — винувато усміхнулася дівчина. — Я була впевнена, що ти погодишся!

— Ну натуральна відьма! — вигукнув Тіріган. — А якби я не погодився?! Або от Плутос встав би в позу?!