Розділ 18. Погляд у майбутнє

У просторому операційному залі аванпоста поруч із уже існуючим реактором височіли дві нові утримувальні сфери. До кожної з трьох монолітних конструкцій були підведені додаткові діагностичні консолі, рясніли слотами для кристалів пам’яті та голографічними керувальними панелями. Учёні Касти Амон метушливо снували навколо обладнання, перевіряючи точність калібрування та показники ізолювальних полів.

— Усе готово?! — голосно запитала Вальміра, стрімко входячи до зали.

Погляди дослідників синхронно спрямувалися на командувачку. Дівчина виглядала переконливо, незважаючи на забруднений у багнюці та засохлій крові комбінезон.

— Так, у нас втрати, — відкарбувала вона, випереджаючи німі запитання. — І якби не Тіріган, ця планета вже була б поглинута Сутностями! Тому працюємо швидко, точно й максимально уважно! — У її голосі прорізалися холодні, металеві нотки, що не допускали заперечень.

— Оце дівчинка, любителька морозива! — ледве чутно пробурмотіла Тіама, здивовано піднявши брову.

— А я тобі казав, що зовнішність оманлива, — прошепотів у відповідь Тіріган. — Три тисячі років життєвого досвіду, як-не-як.

— Дві тисячі років керівного досвіду, — проходячи повз, кинула Вальміра, обдарувавши близнюків ледь помітною усмішкою.

До зали управління статечно увійшов Тіктак, обережно штовхаючи перед собою гідравлічну транспортну платформу. На ній спочивали дві важкі сфери, запечатані в золотавий кокон Контуру Мертвого Часу. За допомогою вбудованих маніпуляторів полонені Сутності Адохай були акуратно переміщені на призначені для них платформи реактора.

— Усе перевірили? — Вальміра суворим поглядом обвела підлеглих.

Учёні напружено закивали. Було видно, що первісний страх перед стародавніми тварюками пробирає їх до самих кісток.

— Ну тоді почали! — дала команду Гросмейстер.

Нові сфери реактора миттєво огорнуло густе зеленувате світіння захисних бар’єрів. Енергетичні сплески всіх трьох об’єктів сплелися в один пульсуючий потік, що йшов глибоко в силові магістралі аванпоста. Масивні кам’яні стіни здригнулися від колосального навантаження.

— Знімаю Контур! — голосно оголосила Вальміра, проводячи долонею над сенсорним замком.

Усі три сфери миттєво ожили. Молочно-білий туман усередині них прийшов у шалений рух, а гіллясті чорні блискавки відчайдушно вдарили в захисні поля. Датчики навантаження на консолях миттєво зашкалили, спалахнувши аварійними показниками, а сам реактор огорнувся сухими енергетичними розрядами. Захисне сяйво сфер на очах змінювало спектр: спочатку на яскраво-червоний, а потім — на тривожний бордовий колір.

— Обладнання витримає не більше пари хвилин! — перекриваючи наростаючий гул, закричав один із техніків. — Потрібен негайний вихід енергії, інакше реактор рознесе всю планетну систему!

— Прокляття! Це біологічна енергія, яку тварюка висмоктала з моїх людей! — вигукнула Вальміра. — Ми не врахували її в розрахунках!

— Тіктак, до панелі ведення вогню! — миттєво скомандував Тіріган.

Дроїд підкорився без секундного зволікання, миттєво прорахувавши задум хлопця. За стінами аванпоста з важким гулом почали підніматися зі прихованих шахт оборонні гармати, зі скреготом відкрилися зовнішні захисні шлюзи.

— Вогонь у бік світила! — гаркнув Тіріган.

Захисні батареї виплюнули перший сліпучий залп сфокусованих променів, що ринули у відкритий космос, до місцевого сонця. На панелях тривожно замиготіли датчики перегріву випромінювачів.

— Змінюй батареї після кожного другого залпу! — віддавав вказівки Тіріган.

— Зрозумів тебе, — відгукнувся дроїд. — Підключу ще зовнішні турелі, нехай відтягнуть на себе хоча б частину надлишкового навантаження!

Якби в цей момент у системі Форамен перебував сторонній корабель, його екіпаж побачив би неймовірну картину: з поверхні дикої планети в бік зорі один за одним виривалися колосальні енергетичні промені, наче намагаючись розстріляти саме світило. Важкі гармати гуділи, після кожного пострілу йдучи глибоко в шахти для охолодження рідким азотом. Увесь аванпост безперервно трусило, по стародавніх стінах побігли тонкі тріщини.

Безумне скидання енергії тривало близько двох хвилин. Поступово залпи стали рідшими, а їхня потужність помітно впала. Захисне поле навколо сфер знову стало прозорим, оголивши клубочистий туман і притихлі чорні блискавки. Показники на приладових панелях плавно повернулися в зелену зону.

— Припинити стрільбу! Гармати — у шахти! — скомандував Тіріган.

Гул механізмів поступово стих, і в залі запанувала дзвінка тиша.

— Ти знову нас усіх врятував… — тремтячим голосом промовила Вальміра, осідаючи на консоль. — Ми абсолютно не врахували, якої жахливої потужності може досягти ця тварюка, отримавши доступ до біологічного ресурсу… Ганьба нам усім! — видихнула вона, оглядаючи підлеглих, які винувато відводили погляди.

— Гаразд, не засмучуйся, — Тіама підійшла й підтримала дівчину за плечі. — Ми з Тірі в такі ситуації постійно потрапляємо: то пірати, то найманці, то космічні перегони з феєрверками… А одного разу взагалі ледве втекли із системи, яку почали пожирати ці тварюки.

— Веселе у вас життя, як я бачу…

— Ну то приєднуйся, і тобі не буде нудно! — усміхнулася Тіама, простягаючи дівчині яскраву обгортку.

— О, цукерка! Дякую! — Уся тривога миттю злетіла з обличчя Вальміри. Проковтнувши частування, вона одразу повернулася до вчених: — Перевірте ще раз усі показники та запускайте контрольне спостереження! Цього разу ми перемогли.

Увечері, поки в аванпості завершувалися налагоджувальні роботи, Тіріган піднявся до майстерні й активував приватний канал зв’язку з Уруком. Із проектора випурхнула голограма Сіріди.

— Привіт, Тіріган, я так рада тебе бачити, — з усмішкою промовила Сіріда.

— Привіт, люба. Ви з батьком готові? Завтра вранці ми чекаємо на вас на Нереї.

— Так, тато з радістю погодився присвятити день вашому запрошенню, — підтвердила дівчина. — Нам неймовірно цікаво, що ж ви із сестрою там приготували!