Розділ 17. Відлуння минулого

Тіама зі зручністю влаштувалася під скелею на розкладному стільці, встановивши навпроти гнучкий екран комунікатора. Головний скарбник Заріель де Ноктюрн відгукнувся майже одразу — його проекція виникла в повітрі, мерехтячи м’яким блакитним світлом.

— Вітаю вас, мадемуазель Тіама! Чим завдячую такій увазі?

— Здравствуйте, пане Головний скарбнику! Подивіться, яка краса, — Тіама піднялася, картинно стаючи на тлі засніжених піків і прозорого гірського озера.

— Так, краєвид справді заворожує… А де ви, власне, перебуваєте? — з цікавістю запитав чиновник.

— Ми в системі Ніппур, на планеті Хатра. І ми щойно виграли земельні перегони!

— О! Я щиро вас вітаю! І, наскільки я розумію, вам тепер знадобляться хороші лоти для вашого нового підприємства?

— Ви читаєте мої думки, дорогий Заріелю, — чарівно усміхнулася дівчина. — Я надішлю вам списки необхідного… Точніше, це поки лише скромні побажання, — поправила вона себе. — І прошу звернути особливу увагу на один пункт: нас дуже цікавлять старі вантажівки. Раптом щось завалялося на армійських складах?

— Я уважно перегляну все й відповім вам у найкоротші терміни, мадемуазель. Я теж бачу тут чудовий спосіб позбутися списаного майна, — розуміюче кивнув скарбник. — До речі, вам величезне спасибі від моєї доньки!

— О, не варто! Я щиро рада, що ця скромна річ викликає у вашої доньки такі яскраві емоції, — притиснула руку до грудей Тіама.

— До скорої зустрічі, мадемуазель, — усміхнувся чиновник і відключився.

— Чаруєш Головного скарбника? — запитав підійшовший ззаду Тіріган, витираючи забруднені в мастилі руки.

— Так, Тірі. Нам потрібно користуватися моментом! А найкраще, що ми можемо зробити прямо зараз, — це притягти сюди Плутоса.

— Ой, думаю, нічого з цього не вийде, — із сумнівом похитав головою хлопець. — Він же буквально приріс до свого крісла за стійкою.

— Хтозна, хтозна… — азартно примружилася Тіама. — А якщо в людини з’явиться потужний стимул?

— Який, наприклад?

— Ну, наприклад, хороший, перевірений часом корабель у розстрочку. Той самий, про який він безнадійно мріє вже два роки!

— Ти що, хочеш віддати йому «Буйвола»?! — остовпів Тіріган.

— А чому ні, Тірі? У нас же ще один у ремонті стоїть! А може, і в нових лотах Заріеля щось трапиться за безцінь, нехай навіть у самому вбитому стані.

— Тут згоден, — кивнув хлопець. — Відновити корабель на заставі ми зможемо, головне — щоб він сам туди долетів.

— Табір повністю встановлено, — доповів підійшовший Векс, металево дзенькнувши суглобами. — Які будуть вказівки?

— Поки жодних, — відповів Тіріган. — А в тебе є функція охорони?

— Так, — просичав дроїд. — Включає автономну охорону об’єктів згідно з військовими протоколами.

— Чудово! — потер руки Тіріган. — Активуємо протоколи й залишимо вас за господарство на час нашої відсутності.

«Буйвол» плавно піднявся над кам’яним плато. Внизу під його опорами залишався повноцінний військовий піхотний табір: укріплений, оточений периметром безпеки й патрульований з повітря дроїдами-мисливцями.

— Як думаєш, ці наші нові друзі спробують зробити дубль два? — запитала Тіама, дивлячись на оглядовий екран.

— Ну нехай спробують, — усміхнувся Тіріган. — Пролом замінований, в ущелині й каньйоні розставлені протипіхотні міни. Можуть, звичайно, спробувати зайти з повітря, але я думаю, що після доповіді капітана з орбіти за придбанням людини такого рівня, як Василіск, будуть дуже уважно стежити.

— Дуже вдале придбання, Тірі… Ну, принаймні, на сьогоднішній день, — задумливо протягнула дівчина. — Але страти це не скасовує, навіть не сподівайся! А то я дивлюся, ти зовсім розслабився.

Вантажівка вийшла на орбіту і, легко минувши чергові корвети Імперії, пішла в мерехтливий гіперпростір.

— О, дивись, Тіа! Поки ми тут із тобою розважалися, надійшло повідомлення від Вальміри, — сказав Тіріган, розгортаючи текстове вікно. — Корабель Касти Амон уже в дорозі.

— Дуже добре, треба поєднати приємне з корисним, — схвалила Тіама. — Мабуть, давай запросимо наших друзів на презентацію Факторії!

— Думаєш, варто? — засумнівався Тіріган. — Ми й самі-то толком не бачили, що там у Торіана з Амі вийшло.

— А ось заодно й подивимося! — відредагувала план дівчина. — Проєкт треба запускати, зараз найзручніший час.

— Фух… Стільки всього сталося останнім часом, що голова йде обертом, — видихнув Тіріган. — Ще й твою страту якось пережити треба.

— Розслабся, слоняро, боляче не буде! — засміялася Тіама. — Чик — і відрізано!

— Не надихає. А ось запуск Факторії в мене з голови не йде, — мрійливо промовив хлопець, дивлячись на фіолетове марево гіперпереходу.

Система Форамен зустріла їх емоційними переговорами у відкритому ефірі. Неподалік від захисного фарватеру Ріми дрейфував великий, неймовірно витончений корабель, чимось схожий на «Білу Лілію» Кадеша. Плавні обриси, обшивка, що відливала блакитними відблисками, потужні гармати на невеликих скошених крилах — усе в цьому судні говорило про досконалу раціональність і продуманість.

— …Ні! Я вас не пущу й не скасую протоколи захисту! — долинав із динаміків обурений голос Тиктака.

— Квазіріоне, ну послухай же! Ми прилетіли допомогти розібратися із Сутностями Адохай! — Голос явно належав Вальмірі.

— Я не Квазіріон, я Тиктак! — якось майже ображено відгукнувся дроїд. — Ви коли про мене забули на дві тисячі років, мабуть, і ім’я моє теж забули! Думали, напевно: «Як же там бідненький Квазіріон стоїть собі в темряві й нудьгує?» Усього-то дві тисячі років!

— Ну вибач нас, Тиктак, — примирливо промовила Вальміра. — Якби я особисто знала, я б прилетіла й забрала тебе набагато раніше.

— Ой, гаразд! Не заливайте мені цю вашу примирливу маячню! «Прилетіла, забрала»… Казкарі наукові! А ось близнюки до мене поставилися як до друга. Вони піклуються і про мене, і про Скальпеля, між іншим! І ми про них піклуємося. Тому, дорогі Амон, побовтайтеся поки в дрейфі й почекайте, поки Тіріган і Тіама повернуться… Особливо Тіама — вона не така стримана, як Тіріган!