Розділ 14. Як привести справи до ладу

— Тірі! Нарешті! — Тіама сходу кинулася обіймати брата, щойно той ступив із трапа кліпера. — Ми всі за тобою так сумували! Ну, як злітав?

— Ой, із пригодами, звісно! Як же інакше, — видихнув хлопець, з усмішкою обіймаючи сестру. Поставивши речі, він здивовано вказав на дві важкі вантажівки, що стояли в глибині ангара: — А це що за дива?

— Нам було нудно, і ми з Тіктаком розпакували цих двох красенів!

— Ці вантажівки стояли під чохлами? — здивувався Тіріган.

— Ну так, мабуть, на них колись привозили обладнання на аванпост, — знизала плечима дівчина. — Один у повністю робочому стані, незважаючи на вік, а другий Тіктак обіцяв полагодити найближчим часом.

— То в нас уже з’явився власний торговий флот, сестричко! — вигукнув Тіріган. — І чого я раніше не поліз туди подивитися?

— Ми ще знайшли один дивний винищувач, — додала Тіама. — Тіктак сказав, що це «Шпага» — дуже невдала модель, розрахована тільки для польотів в атмосфері, але ти сам подивися й виріши, що з ним робити.

— Ну ви мене справді здивували, — оглядаючи потужні контури середньої вантажівки класу «Буйвол», промовив Тіріган. — Тепер залишилося знайти пілотів — і можна відкривати власну контору з перевезень!

— Та годі, це все дрібниці! А де мої тістечка? Тірі, ти що, забув відьомські тістечка?

— Тіа… Чесно кажучи, там дещо сталося, і я не хочу від тебе це приховувати. Ходімо, поговоримо.

— Тірі, ти знову в щось вліз? Ну як так можна! — сумно сплеснула руками Тіама.

— Вліз — не те слово… Хоча, — примружився Тіріган, — тут з якого боку подивитися.

— Ось так усе й сталося, — сумно підсумував Тіріган. — Я не винен, чесно, і до останнього стримувався.

— Добре, що мене там не було, — похмуро промовила Тіама, схрестивши руки на грудях. — Я б влаштувала їм справжній шабаш із жертвопринесеннями! — Вона кивнула на кисть брата: — Показуй.

Тіріган мовчки зняв рукавичку. На його долоні рівним, червоним світлом спалахнула й налилися вогнем печать Василіска.

— Стильненько вийшло… Тобі пасує, братику, — оцінила Тіама. — А тепер давай не впадати в паніку та зневіру, а подивимося на це з іншого боку.

— Ну, давай подивимося. Живим вибрався — уже величезний плюс, — хмикнув Тіріган.

— Тепер у тебе є ця штука на руці, якої до смерті бояться навіть дворяни, так?

— Так, — кивнув Тіріган. — Але Пентаур попередив, що краще не користуватися цим направо й наліво.

— А ми й не будемо цього робити, братику! Тільки у найвинятковіших випадках.

— У нас із тобою ці «виняткові випадки», Тіа, добре якщо не щодня трапляються!

— Не нагнітай хмари, Тірі! Нам потрібна показова страта, як то кажуть, і саме тут, на фронтирі.

— Я не хочу нікого вбивати, Тіа! Давай без цього.

— У тебе образне мислення взагалі присутнє, слоняро? Не треба нікого вбивати! Треба просто налякати. І найкраще зробити це приховано, без зайвих свідків, але кандидатура має бути значуща й чудово розуміти наслідки.

— Тіа, і де ми такого знайдемо? — Тіріган схопився за голову. — Я вже погано міркую…

— Ну, це не новина, — уїдливо підколола дівчина. — Тому в тебе є я!

— Ну, вразь мене потоком логіки, сестричко, — Тіріган схрестив руки на грудях. — Ти ж не збираєшся в гості до самого Рікара?

— О ні, Тірі, Рікар — не мій тип. Я тут навела довідки, почитала дещо з місцевих новин, дещо запитала у Вортіана… — Тіама зробила підкреслено важливий вираз обличчя. — Якщо хочеш, провела значне дослідження місцевої фауни. Воркан — права рука Рікара, цілком під цю роль підійде! Колишній армійський офіцер, дезертир, і він напевно знає реальну вагу твоєї печаті — ну хоч чогось їх навчали в академії!

— Знаєш, Тіа, — примружився Тіріган, — а я б дуже не хотів опинитися серед твоїх ворогів. Це надто некомфортно — може прилетіти на абсолютно рівному місці.

— Тільки, Тірі… Для того щоб усе це провернути, можливо, нам доведеться трохи побитися. Ти не проти?

— Якщо з піратами — взагалі без проблем. Але вбивати все одно не хотілося б.

— Та не треба нікого вбивати! Це на тебе так столиця діє? — вигукнула Тіама.

— Схоже, так… — задумливо промовив хлопець. — Іншого разу, боюся, просто не стримаюся.

— Завтра летимо на Урук! Заодно перевіримо нову вантажівку й наберемо все, що замовив Торіан. І за цукерками до Солодкого обов’язково заглянемо!

— Що, вже закінчилися? — усміхаючись, запитав Тіріган, витягуючи з-під верстака важкуватий пакет. — Стратегічний запас на випадок облоги, — пояснив він, простягаючи солодощі сестрі.

— Непоганий корабель, — сказав Тіріган, виводячи «Буйвола» на орбіту Рими. — Чудово реагує на керування, тільки лівий двигун поки видає лише вісімдесят відсотків потужності. Ну, і щитів додати треба було б, і зброї.

— Так, колимага непогана, — кивнула Тіама. — І не скажеш, що дві тисячі років простояла в ангарі! Давай, старенький, покажи себе! — дівчина з теплотою поплескала по консолі керування. — Ну що, Тірі, Змій готовий до чергових пригод? — розсміялася вона.

— До цього ніколи нормально не підготуєшся, Тіа.

— Та годі, слонику, не хмурся! Зараз ми трохи внесемо сум’яття в ряди наших «друзів». Я дуже хочу подивитися на їхні пики!

— Не радій завчасно, сестричко. Раптом вони настільки тупі, що навіть не знають, хто такий Василіск?

— І цей тупоголовий маразм, Тірі, я теж допускаю! Тому захопила все, що потрібно, — Тіама поплескала по пузатій сумці, що стояла поруч із кріслом. — І до речі, в тій останній партії була парочка дуже потужних турелей, які чудово підійдуть для нашого «старенького». Я вже попросила Плутоса їх відкласти.

— Молодець, сестричко. Чомусь мені здається, вони нам дуже знадобляться, — сказав Тіріган, відправляючи вантажівку в гіперстрибок.

Орбіта Урука більше не нагадувала хаотичне космічне звалище. І хоча кілька десятків пошкоджених суден усе ще дрейфували в просторі, було видно: відновлення флоту йде повним ходом.