Інтерлюдія. Виключно в рамках повноважень.

— Ваша величносте, ви кликали мене? — Пентаур із легким, але бездоганним поклоном завмер у дверях імператорських покоїв.

— А, заходьте, мій друже, заходьте й розповідайте! — Імператор Тархулар перебував у справді чудовому настрої. — Ось у це крісло, будь ласка, — він запрошувально постукав по різьбленій дерев’яній спинці. — Вина налити?

— Право, ваша величносте, це вкрай незручно, — трохи збентежився офіцер Сірої Преторії.

— Та годі вам, Пентауре, ламаєтеся, як маркіза на балу! Я хочу почути від вас усе про цю пригоду.

Пентаур обережно присів на край крісла, приймаючи з рук владики тонкий кришталевий келих із темним вином.

— Ви мене образити хочете? — голос імператора на секунду втратив колишню дружелюбність.

— У жодному разі, ваша величносте, — офіцер м’яко відкинувся на спинку крісла й розслабився.

— Ну ось, інша справа! — Імператор, скривившись від різкого спалаху болю, долонею торкнувся шраму-опіку у вигляді зірки на щоці.

— Болить, ваша величносте?

— Та ні, радше фантомні відчуття, дорогий друже. Адохай — не найприємніші співрозмовники, як ви розумієте.

— Хлопця звати Тіріган Вілрэй. Торговець, перевізник, контрабандист — щоправда, у минулому. Із самого фронтиру, — почав свою розповідь Пентаур.

Дійшовши до епізоду, де молода графиня де Сорн отримала від п’яного виконта поштовх у плече, імператор болісно скривився:

— Який негідник цей Ваерон! — Тархулар зробив глибокий ковток вина. — Просто закінчений мерзотник!

— У підсумку цієї бійки, ваша величносте, виконт де Талькериус втратив руку, маркіз де Дорвэйн тепер потребує штучного хребта, а барон де Вальтрейс, схоже, більше ніколи не зможе мати дітей.

— Та-а-а… Ось барона мені особливо шкода, — з єхидною посмішкою протягнув імператор. — Невже перерветься такий шанований давній рід? Ай-яй-яй…

— Ви жартуєте, ваша величносте? — мимоволі усміхнувся Пентаур.

— Та які вже тут жарти, друже мій! Така трагедія! — Тархулар старанно стиснув губи, стримуючи відвертий сміх.

— Вони отримали по заслугах, ваша величносте. Навіть при дворі їхні приятелі помітно притихли й не горять бажанням мститися.

— Боги, яке огидне болото — це наше родове дворянство! Мерзотно навіть думати про них, — скривився імператор. — Я тут отримав офіційне прохання від графа де Сорна, дуже просить про аудієнцію. Мабуть, якраз із приводу цього вашого Вілрэя.

— Питання з хлопцем я вже закрив, ваша величносте, користуючись своїми прямими повноваженнями.

— Хлопчисько хороший… — розтягуючи слова, задумливо промовив імператор, дивлячись крізь панорамне вікно на квітучий палацовий парк. — Дуже хороший. Він мені чимось нагадує наших старих друзів із застави 01, а за своїми зухвалими діями схожий на Квінта — той теж був ще той шибайголова.

— Тепер в Імперії з’явився Василіск, ваша величносте. Перший за останню сотню років.

— Ваша ідея, Пентауре?

— Моя, ваша величносте. Виключно в рамках моїх повноважень.

— Та годі ви, мій друже! — весело махнув рукою Тархулар. — Я ціную вас не за формалізм, а за сміливі імпровізації!

— Дякую, ваша величносте, — шанобливо схилив голову офіцер.

— Отже так, друже мій. Цих трьох невдах підлікувати, поставити на ноги — і заслати на найдальший кордон сектора Атум. І кидати їх у кожну сутичку після того, як Атум перестануть бути нашими союзниками — ми ж обоє розуміємо, що рано чи пізно це станеться. При дворі я цих калік більше ніколи бачити не бажаю.

— Я вас зрозумів, усе зроблю, — карбовано відповів офіцер.

— А в яких вони званнях, до речі? — задумливо поцікавився Тархулар.

— Центуріони, ваша величносте. На жаль.

— Розжалувати в сержанти! — ляснув по підлокітнику імператор.

— Але це викличе у їхніх родин сильне невдоволення, ваша величносте. Серйозне невдоволення.

— А ви натякніть їм. Так, злегка, ненав’язливо… Що Василіск Астара будь-якої миті може завітати до них із приватним візитом ввічливості.

— Я вас зрозумів, ваша величносте! — тихо засміявся Пентаур.

— Не чіпай поки хлопця, давай просто поспостерігаємо за ним: чи стане він користуватися отриманою владою.

— Дуже сумніваюся, ваша величносте. Він, звісно, і боєць, і пілот чудовий, але його набагато більше цікавлять технології. Добре ще, що на його місці не опинилася його сестра Тіама.

— А що, у панянки настільки крутий характер? — підняв брову імператор.

— На Крон-Кразі особисто перестріляла невстановлену кількість піратів, на її рахунку кілька збитих кораблів і, кажуть, навіть винищувачі Адохай під час штурму Урука.

— Ну й парочка! — вигукнув імператор. — Ця дівчина точно не стала б залишати життя нашим придворним негідникам.

— Дуже непогана собою, має залізну ділову хватку і абсолютно неприпустиме почуття гумору, — перерахував Пентаур чесноти Тіами.

— Знаєте що, друже мій? Поспостерігайте за цими близнюками. Війни ж рано чи пізно закінчуються, а після воєн завжди починаються чвари. І ось тоді ця парочка послужить Імперії на славу.

— Усе буде зроблено, ваша величносте, — схиливши голову, підсумував Пентаур.