Розділ 13. Василіск Імперії. Частина 1

— Ось і чудово! Усього пара днів — і відділення готове.

Тіріган із непідробним задоволенням оглянув десять новеньких важких будівельних дроїдів, що вишикувалися рівною шеренгою посеред ангара. Матово-захисні плити корпусів, ідеально перебрана гідравліка, посилені сервоприводи та свіже заводське мастило — робота була виконана колосальна.

— Я їх забираю, — безапеляційно заявив Торіан, що підійшов, по-господарськи оцінюючи металевих велетнів. — Нам потрібно терміново тягнути стаціонарні енергетичні шини для нижніх печер і виводити контур на поверхню.

— Я тобі заберу! — обурився Тіріган, перегороджуючи шахтареві шлях. — А турмалін хто добувати буде? Нам фаворити потрібні як повітря.

— Ну давай хоча б навпіл поділимо, поки друге відділення не відновиш…

— Нам усіх! Нам усіх! Нам усіх! — раптом пролунав дзвінкий, кришталево чистий дитячий голосок.

У розчинені стулки ангара вихором влетів сяючий Амі. Заклавши пару запаморочливих віражів під самою стелею, синій кристал-кулька з легким свистом гравіполя загальмував просто перед носом Тірігана. На мерехтливій плівці захисного бар’єра яскравими неоновими іскрами побігли рядки:

«НАМ УСІХ… НАМ УСІХ…»

— Віддай нам, Тірігане! Ти собі ще зробиш! — знову завзято видав новенький синтезатор.

— Амі, тебе тепер просто не заткнеш… Я вже сто разів пошкодував, що зібрав тобі цей голосовий модуль, — хлопець удавано насупився й потягнувся до летючої сфери. — Ану, давай сюди, зніму назад!

— Ні! Не віддам! Це подарунок, а дітей ображати не можна! — дзвінко заверещав Амі, регочучи й нарізаючи кола навколо голови хлопця та сліпуче спалахуючи лазуровими іскрами.

— Гаразд, гаразд! У мене вже в очах від тебе рябить, — Тіріган зі сміхом замахав руками, здаючись.

— Дякую! Дякую! Ходімо, Торіане, я ж казав, що він купиться!

— Ходімо, малюче, поки він не передумав, — підморгнув шахтар, квапливо задкуючи до апарелі «Носорога».

— Це що… ви мене зараз просто розвели?! — у жартівливому шаленстві сплеснув руками Тіріган.

— Так, друже, без нервів, ми полетіли! — завзято крикнув Торіан, ховаючись у шлюзі важкого штурмовика. — Амі, дроїдів на борт!

Кристал стрімкою синьою блискавкою облетів кожного з десяти будівельників, через оптичні лінзи передаючи зашифровані пакети команд. Машини синхронно розвернулися й важкою розміреною ходою рушили до трюму.

— Ні, ну ви бачили це нахабство, а?! — крикнув Тіріган у порожнечу ангара. — От і роби добро людям і розумним кристалам! Амі, я тебе все одно спіймаю й скручу цей балакучий динамік!

— Спробуй спіймай, Тірігане! — переможно відгукнулася кулька вже з глибини трюму.

Важкі посадкові опори «Носорога» відірвалися від підлоги, штурмовик заревів двигунами й плавно вислизнув з аванпоста.

— Гаразд, почнемо спочатку, — зітхнув хлопець, повертаючись до верстатів. Посеред приміщення височіла значна гора розбитих приводів, пом’ятих бронелистів і сплутаних кабелів. — Треба б тут прибратися… Ей, Тіктаку, виручай із мотлохом!

Тіріган торкнувся сенсора на зап’ясті, викликаючи дроїда.

— Не мо-о-жу… — крізь монотонний металевий скрегіт долинув невдоволений динамік Тіктака. — Я породу для реактора добуваю. Потім, можливо… якщо не дуже втомлюся.

— Ти дроїд! Як ти взагалі можеш втомитися?!

— А експлуатаційне зношування рухомих вузлів і мікротріщини від втоми металу ти до уваги не береш? — сварливо парирував Тіктак. — Я думав, ми бойові товариші, а ти поводишся як типовий феодал-експлуататор.

— Та як ти… Звідки ти взагалі таких слів набрався?!

— Я прогресивна самонавчальна модель. Все, кінець зв’язку, у мене робочий цикл.

Екран згас.

— Просто жах… Я що, всю цю купу заліза маю сам розгрібати?

Комунікатор вимогливо завібрував, висвічуючи пріоритетний канал зв’язку. На голографічній панелі виникло знайоме обличчя майстра-ювеліра.

— Здоровий, Тірігане. Радий бачити тебе в доброму здоров’ї.

— Вітаю, шановний Міміку. Чим зобов’язаний?

— Є термінове доручення. Надзвичайно термінове й делікатне, — голос старого звучав незвично суворо. — Потрібно доставити на Астараж одне особливе замовлення.

— Астараж?.. До столиці Імперії? — щиро отетерів хлопець.

— Саме так. Прямо до двору імператора, — підтвердив ювелір. — Графиня Кайрелла де Сорн із нетерпінням очікує підготовлений кристал Монархату та ексклюзивний діамантовий гарнітур. Терміни підтискають, Тірігане. І ще одна умова: посланець має бути суворо один. Такий палацовий протокол. Тому летіти доведеться тобі. Боюся, у Тіами при дворі можуть виникнути… певні труднощі, враховуючи її вибуховий і прямолінійний характер.

— Ви абсолютно маєте рацію, — розуміюче всміхнувся Тіріган. — Краще я сам.

— Тіа, я відлітаю. Є термінове доручення від Міміка.

— Куди це ти зібрався? А як же я? — Тіама відклала екран і підозріло примружилася.

— Вибач, сестричко. До столиці Імперії відьмам вхід суворо заборонений.

— До столиці Імперії?! І без мене?! — дівчина миттєво схопилася на ноги, вперши руки в боки.

— Тобто проти визначення «відьма» ти навіть не заперечуєш? — з усмішкою уточнив хлопець.

— Та ну тебе, Тірі! — вона демонстративно відвернулася. — Кидаєш мене одну в цій глушині… Між іншим, наодинці з голодною Сутністю в реакторі!

— Думаю, Тіктак і Скальпель із задоволенням складуть тобі компанію, — Тіріган підійшов ближче й м’яко обійняв сестру за плечі. — Ну не дуйся, Тіа. Справді не можна удвох. Мімік попередив: суворий протокол, летить один кур’єр. Це просто робота.

— Гаразд, слоняро… — змінила гнів на милість дівчина, тицьнувши його кулаком у бік. — Привези мені зі столиці чогось смачненького. Справжніх тістечок, наприклад.

— Домовилися, привезу найкращих.

— І дивись там, обережніше… Ти ж у мене космічна глухомань, а там — вищий світ, інтриги, отруйні посмішечки. Ні з ким не заговорюй першим. Навіть якщо хамитимуть і чіплятимуться — мовчи й не ведися на провокації. Придворні живуть у своєму гнилому світі, для них закони не писані.