Розділ 12. Плани на майбутнє

— Я дивлюся, злітали вдало, — замість привітання проскрипів Тіктак, зустрічаючи близнюків під склепіннями напівтемного ангара. — Ну, хоч корабель цього разу не покалічили, а то я вже й інструменти приготував…

— Ти чого такий занудний, Тіктак? Ми ж повернулися! — Тіама зі щирим запалом постукала пальчиками по гулких металевих грудях дроїда. — І навіть не поранені… Ну, майже.

— Скальпель чекає на вас на огляд, — непохитно карбував сухий механічний голос. — І давайте без розмов.

— Ти диви, як заговорив! — Дівчина з легким викликом примружилася, розглядаючи мутні лінзи технічного дроїда.

— На мене твої погляди не особливо діють, — парирував Тіктак, розвертаючись на шарнірах. — І взагалі, я на цьому аванпості найстарший, тож бігом до дока! — гаркнув він для переконливості.

— Гаразд, гаразд, уже йдемо. Правда, Тіа, нехай док подивиться, — примирливо вступився Тіріган, переводячи подих.

— Ще один командир з’явився, — пробурмотіла Тіама, втім, без жодної злості. — Мене однієї, чи що, мало?

— Тіктак, приготуй житловий модуль, у нас скоро будуть гості, — розпорядився Тіріган, на ходу розстібаючи комір куртки. — Експедиція «Амон» прибуде подивитися на нашу знахідку.

— «Амон»? Це добре, — низько прогудів дроїд, миттєво перемикаючись на робочі завдання. — Я все зроблю. А що ви знайшли цікавого?

— Розбитий корабель Адохай. І в ньому — дві Сутності. Живі, на диво.

— Це погано. Дуже погано… — миттєво запричитав Тіктак.

— А ти що, хитрун, знав раніше, що й у реакторі Сутність сидить? — миттєво підловила його на слові Тіама.

— Ні, не знав! Але в мене є інструкції щодо утримання реактора — стежити, щоб у нього потрапляло якомога менше біологічного матеріалу.

— Ось де їхнє слабке місце, — задумливо протягнув Тіріган, стискаючи рукавички. — Їм потрібне умовне «м’ясо», тому вони вічно голодні.

— У мене від самої думки про ці сфери мурашки по шкірі, — здригнулася Тіама, обіймаючи себе за плечі. — Жах просто…

У медвідсіку Скальпель зустрів їх у всеозброєнні. Він уважно просканував близнюків повним діагностичним променем, вивчив показники на екрані, що висів у повітрі, і нарешті виніс вердикт:

— Ви отримали серйозні пошкодження кори головного мозку. Зараз тканини відновлюються, я бачу позитивну динаміку. Але не хочете розповісти мені, хто саме вас покалічив і хто вилікував?

Вислухавши короткий, але насичений виклад їхньої «веселої пригоди», Скальпель надовго завмер, переробляючи дані.

— Ви зазнали найсильнішого ментального впливу, — нарешті промовив дроїд-лікар, і в його динаміці прозвучала сувора тривога. — Страшно уявити, що буде, якщо ці, як ви їх називаєте, Сутності поїдять.

— «Амон» розбереться з ними, — впевнено відмахнулася Тіама. — І дівчинка ця, Вальміра, дуже приємна.

— Три тисячі років — знайшла «дівчинку», — усміхнувся Тіріган.

— Ну я ж за поведінкою суджу, Тірі, і за діями! Приємна особа.

— Не обманюйся, Тіа. Це все лише оболонка, а всередині — неймовірно витончений, ерудований розум. Поспілкуєшся довше — сама зрозумієш.

— Нам би дуже стали в пригоді їхні медичні технології, — втрутився Скальпель. — Рекомендую скористатися моментом і попросити.

— Та в нас і так найкращий док у секторі! — засміялася Тіама, намагаючись розрядити обстановку.

Скальпель суворо перевів на неї оптику:

— Ви, любонько, по великому рахунку зараз повинні лежати біля того корабля в стані перестиглого кабачка і пускати слину. Повірте, я бачив, як працюють ментальні випромінювачі Атума. Так ось, вони — просто дитячі брязкальця порівняно з тим, що можуть ці Сутності.

— Доку, у нас завтра аукціон, від якого занадто багато залежить. Не пиляй нас, — попросив Тіріган, злегка підштовхнувши сестру ліктем. — Ми вдячні за турботу й чесно вислухаємо всі твої рекомендації.

— Так-так, док! І навіть обіцяємо їх виконувати! — готовно закивала дівчина, сховавши пустотливу усмішку.

— У це я вірю слабко, але спокій годин на дванадцять я вам усе одно забезпечу.

Скальпель спритно крокнув до близнюків. Пролунали два синхронних, сухих клацання пневмошприців. Не встигли вони ахнути, як дроїд вправно відскочив убік, тримаючи порожні циліндри, наче бойові бластери.

— А тепер — спатки. Я особисто за вами простежу.

— Це було підло, док… — завалюючись на м’яку койку, встиг прошепотіти Тіріган. Очі налилися свинцевою важкістю.

— Я його… поверну Імперії… — падаючи на сусідню кушетку, язиком, що заплітався, видавила Тіама й провалилася в небуття.

— Робіть що хочете, хоч на виделки переплавте, але зараз я повинен за вами поспостерігати, — пробурмотів Скальпель уже міцно сплячим близнюкам. Він хитнув маніпулятором і тихо додав: — Ох, просто дві катастрофи… Одна руйнівніша за іншу.

— Встаємо, пані та панове, встаємо! Ви добре відпочили, час братися за поточні справи!

Тіама насилу розімкнула повіки. Голова була свіжа, але образа на медицину ще кипіла.

— Скальпель, ти виродок. Найсправжнісінький, у залізному виконанні, — пробурмотіла вона, сідаючи на койці.

— Розібрати його пізніше? — долинув бадьорий голос Тірігана із сусіднього місця.

— Нехай ще поки іскрить, я подумаю, — фиркнула дівчина. — Але формений виродок!

— У вас сьогодні аукціон, вас чекають, — холоднокровно нагадав дроїд, ігноруючи шпильки.

— Точно, Тірі! Сьогодні ж аукціон! — Тіама миттєво схопилася на ноги, забувши про сон. — Стартуємо за годину. Казначей Заріель де Ноктюрн чекати не буде!

— Головний казначей, — підняв вказівний палець Тіріган. — Це важливо.

— Чорт, постійно забуваю! — кинула Тіама, вже вибігаючи з медблоку.

Кліпер повільно й плавно йшов звивистим фарватером Ріми. Повз ілюмінатори на бриючому польоті знову промчали розвідувальні дроїди.

— Усе продовжуєш досліджувати? — запитала Тіама, спостерігаючи за спалахами на панелі. — Нам би таких «знахідок», як учора, краще поменше…