Розділ 10. Усе буває вперше

— Ну, як я виглядаю?

Тіама граційно постала перед братом у повітряній сріблястій сукні з легкою прозорою шаллю. Тканина, розшита найтоншими сріблястими нитками, м’яко підкреслювала її фігуру й іскрилася у світлі яскравих ламп. Непомітний макіяж, розпущене кучеряве волосся та невеликий кристал монархату на витонченому ланцюжку доповнювали цей легкий, чарівний образ.

— О-о-о, сестричко... Я такою тебе ніколи не бачив! — захоплено сказав Тіріган. — Чарівно! Неповторно!

Дроїди на задньому плані зобразили оплески.

— Особливо ось ці твої високі армійські чоботи чудово поєднуються із сукнею, — з абсолютно серйозним виглядом зауважив Скальпель. — Ти не знаходиш, Тіктак?

— О так, друже! Це просто фурор високої моди! — поважно прогудів дроїд.

— О Боги!.. — Тіама опустила погляд на свої важкі шкіряні чоботи. — А ти чого мовчиш, слоняро?! Хочеш, щоб я осоромилася?!

— Ну що ти, у жодному разі, — скромно усміхнувся Тіріган, поправляючи костюм. — Я просто не в курсі особливостей відьомської моди. Може, так і треба?

— Ну, я тебе зараз!.. — замахнулася Тіама.

— Стій! — витягнувши руку, крикнув Тіріган. — Сукню зіпсуєш, якщо ганятимешся за мною по ангару!

Тіама різко розвернулася й пішла до каюти. З’явилася вона за пару хвилин: на ногах у неї були витончені сандалі, інкрустовані кристалами.

— Ну ось, образ центральної фігури відьомського шабашу склався, — видихнув Тіріган. — Можемо летіти.

— Я тобі пригадаю, слоняро, — кинула Тіама, гордо проходячи повз нього на корабель.

— Навіть не сумніваюся, що закляття буде жорстоким, — ідучи за нею, сказав Тіріган.

— Убивчим! — не обертаючись, кинула дівчина.

Сівши в крісло пілота, Тіріган на мить замислився.

— Тіа... А ми все правильно робимо? Мені так незвично це все... Просто весь час про це думаю.

— Не знаю, Тірі. Мені теж якось не по собі, — відповіла Тіама. — Все життя на бігу, а тут я йду в шикарний ресторан із солідним чоловіком і навіть не можу всі свої почуття докупи зібрати.

— Ех, полетіли! — сказав Тіріган. — Будемо збирати почуття разом.

— Ну, втім, як завжди, — кивнула Тіама. — Ти якусь зброю взяв?

— Ну... кілька світлових гранат і одне лезо чак-кари — те, що поменше.

— Дай мені гранату, — Тіама простягнула руку.

— Та куди ти її сховаєш, красуне? — засміявся Тіріган.

— Дай гранату, кажу! А то я як гола без зброї.

Тіама відсунула полу сукні й причепила гранату на підв’язку поруч із ножем.

— Ось тепер полетіли! — скомандувала вона. — Так наче краще.

— Ми з тобою ненормальні обоє, — сказав Тіріган, запускаючи двигуни корабля.

Кліпер вилетів із застави, увійшовши у фарватер Ріми. Повз корабель на пристойній відстані пролетіло кілька дроїдів, розійшовшись у різні боки.

— Це ще що за хоровод? — запитала Тіама.

— Та ось вирішив усе-таки дослідити Ріму. Багато матеріалів треба для Нереї, мало що — може, щось цікаве знайдуть.

— Молодець, братику! Давно пора було нашою планетою зайнятися, — кивнула Тіама.

— «Нашою планетою», Тіа... Подумай, як змінився масштаб нашого життя! — сказав хлопець.

— Та хто б міг подумати, що з легкої руки цього безсмертного офіцера ми так багато придбаємо, — Тіама усміхнулася, дивлячись на безкрайні джунглі Ріми. — Я б йому від душі сказала «дякую».

— Може, ще зустрінемося. Думаю, він захоче подивитися на свою колишню заставу й на реактор, — виводячи корабель на орбіту, сказав Тіріган.

— Оце мати під боком таке чудовисько я точно ніколи не хотіла, — Тіама подивилася на брата. — Треба предметно поговорити з твоєю новою знайомою з Амона.

— Із Вальмірою? Вона тобі сподобається, — засміявся Тіріган. — Є у вас щось спільне. І нехай її зовнішній вигляд тебе не бентежить — вона теж довгожителька.

Пересівши з кліпера на найманий глайдер, близнюки вирушили за Сиридою.

— А чому це Клирис не зустрічає тебе прямо на злітному полі, Тіа? Де шикарний глайдер, дроїд-слуга і так далі за списком?

— Фу на тебе! — Тіама вдарила брата в плече. — Ну що за жах ти розповідаєш! Ще скажи про апартаменти після ресторану.

— Це не жах, а знаки уваги, сестричко! Ти себе в дзеркалі бачила?

— А що не так? Погано виглядаю? — тривожно запитала дівчина.

— Та ось якраз навпаки! А уваги замало, — сказав Тіріган.

— Ти наче мене на продаж виставляєш, недороблений работоргівець! — вигукнула Тіама.

— Я про тебе піклуюся, дурненька. У нас із тобою на двох було дві каюти в старому штурмовику й по бластеру на поясі, а тепер ти — леді.

— Слухай, Тірі... А давай подивимося, чим цей вечір закінчиться, га? Якщо без звичайної бійки й перестрілки — тоді й подивимося, яка я леді. А Вортіан тисячу разів вибачився, що не зустріне мене: прибуло багато поранених, і він трохи затримався. Зустріне біля ресторану.

Мімік зустрів їх біля входу до крамниці. Було видно, що він сильно схвильований.

— Здравствуйте, шановний Міміку! Щось сталося? — запитав Тіріган.

— Здравствуйте... Я, зізнаюся, дещо хвилююся за доньку, — сказав ювелір, ховаючи очі.

— Оце номер! — вигукнула Тіама. — Ми начебто не пірати, чого хвилюватися?

— Розумієте, вона ніколи не була в таких місцях, як «Туманність Лебедя». Я виховував її в певній суворості, і... вона не звикла до тієї розкоші, яку побачить.

— Не хвилюйтеся, дорогий Міміку! — Тіама взяла ювеліра під руку. — Подивіться на мене: я ж теж не була в таких місцях і, чесно, теж трохи переживаю. Але! Це не привід ховатися, — сказала Тіама.

— Ви маєте рацію, — зітхнув ювелір. — Іди, Тіріган, вона чекає.

Хлопець увійшов до крамниці. Сирида вже чекала на нього.

— Привіт, я... — Далі слова застрягли в нього в горлі.

Перед ним постала красива, статна дівчина. Сукня глибокого смарагдового кольору, розшита золотими нитками, підкреслювала приголомшливу жіночність. Непомітні, але витончені прикраси були підібрані зі смаком і чудово вписувалися в образ юної та чарівної дівчини.