Розділ 2. Один один

— Центуріон Кліріс очікував Тіаму на злітному полі.

Кліпер витончено опустився поруч із чиновником, і з відчиненого шлюзу вискочила усміхнена дівчина:

— Здрастуйте, Клірісе! Я, здається, вчасно?

— Хвилина в хвилину, — центуріон уже традиційно поцілував Тіамі руку. — Ви прекрасні, як і завжди, мадемуазель.

— А ви сьогодні в незвичному вигляді, — оглядаючи його практичну польову форму замість традиційного дорогого мундира, зауважила Тіама. — Виявляється, ви не лише кабінетний працівник?

Дівчина виразно вказала на потерту орденську планку на грудях центуріона.

— Так... Забув зняти, — спробував відстебнути планку Кліріс. — Не люблю привертати до себе зайву увагу.

— Стійте, стійте! — Тіама жестом зупинила офіцера. — Я не дуже добре розбираюся в нагородах, але фіолетова смужка — це ж «Платиновий Імперіал»?

— Ну так... — трохи ніяковіючи, відповів центуріон. — Я тоді був молодий і сповнений авантюризму. Та й повстання в Туманності Ока Відьми було не таким потужним, як потім написали в офіційних хроніках.

Тіама зробила крок назад, заново, оцінювально оглядаючи офіцера з ніг до голови.

— У чому річ, мадемуазель?

— Переглядаю свої погляди на життя, — сказала дівчина. — Не все те, що приховане за багатим шиком, насправді є гнилим дворянством...

— Я не дворянин, — усміхнувся Кліріс. — Мене звати Вортіан. Без жодних «де» чи «тем».

— Я щиро вражена! Справді, Вортіане... Я ж можу вас так називати?

— Тільки не при людях. А так — будь ласка.

Тіама обережно взяла офіцера під руку, ненав'язливо підштовхуючи до шлюзу:

— Ходімо, мій дорогий Вортіане! Сміливіше, не бійтеся — спокушати я вас не буду.

— Знаєте, мадемуазель... Якби раніше, то я, мабуть, був би й не проти, а зараз волію не псувати з вами стосунки миттєвою слабкістю.

— От і домовилися! — усміхнулася дівчина, зачиняючи за ними броньований шлюз. — Проходьте до рубки.

— Якщо чесно, ніколи не бачив кліпер зсередини, — зізнався центуріон, із цікавістю оглядаючи панель керування. — Дуже витончене судно.

— Головне — швидке й маневрене, — відповіла Тіама, запускаючи маршовий двигун. — Ну що, прокотимося до нових володінь родини Вілрей?

Кліпер вистрибнув із гіперу на самому краю системи, подалі від захисного периметра планети Ріма. Корабель пройшов по дузі й, скидаючи інерцію, перейшов у дрейф.

— Отже, мадемуазель, давайте зафіксуємо точне місцеположення, — сказав Клірис, дістаючи з сумки компактну голографічну астролябію.

Датчики швидко визначили положення планет і світила, намалювавши об'ємну карту просто над панеллю керування.

— Погляньте, Тіамо, це ваша система з усіма подробицями... Хм, як цікаво. А що це за пояс навколо... Ріми? Так, здається, ви назвали цю планету?

— Не буду брехати, — спокійно сказала Тіама. — Раз ви самі помітили... Це пояс уламків сотень кораблів. Такий собі цвинтар загиблих кораблів.

— Дивно. У каталогах Імперії я не бачу відомостей про великі битви в цьому секторі, — Клірис підозріло примружився. — Що скажете, мадемуазель?

— Тут не було великих битв, Вортіане... За винятком парочки кораблів, які знищили ми з братом.

— Хм, ви й тут встигли відзначитися, — хмикнув офіцер. — Втім, по суті, наявність уламків кораблів жодним чином не впливає на вашу оренду, — додав він, передаючи кристал із підтверджувальними документами Тіамі. — Кому яка справа, хто і кого тут знищив, чи не так?

Пильно дивлячись на дівчину, запитав Клірис.

Тіама раптом відчула, що перевага в розмові стрімко вислизає від неї під пильним, важким поглядом цього дивного офіцера.

— Ви відвели погляд, схрестили руки, у вас здригнулися кутики губ, Тіамо... А знаєте, що м'язи обличчя — єдині, які людина не може повністю контролювати? — Голос центуріона набув сухих металевих ноток ветерана.

Тіама різко перевела жорсткий погляд просто в очі Кліриса:

— Там, дорогий Вортіане, уламки сотень кораблів. Є свіжіші, є старіші... Навіть не знаю, скільки тисяч душ спочивають на цій орбіті. Але запевняю вас: ви не захочете дізнатися, ЩО їх знищило. І тим більше — відчути на собі вплив того, що знаходиться на самій Рімі!

Центуріон на секунду відвів погляд, обмірковуючи почуте.

— Ось бачите, Вортіане... Ви інтуїтивно не хочете ставати володарем чужої таємниці. Чи не так?

— Присядьте, мадемуазель, — уже миролюбно сказав офіцер. — Я вмію зіставляти факти.

— Та невже? — саркастично кинула дівчина. — Здивуйте мене.

— Існують легенди про те, що на нашому Фронтирі дуже давно була секретна лабораторія, яку створили вчені касти Амон...

— Це не легенда, — перебила його Тіама.

— ...А легендою ця лабораторія стала з дуже вагомої причини, дорогий Вортіане! Усі вони загинули, — зло всміхаючись, карбувала дівчина. — Усі, хто був там! — І, дивлячись на розгублений вираз обличчя центуріона, вона додала: — Повбивали одне одного...

— Мадемуазель, — Клірис м'яко взяв Тіаму за руку й посадив у крісло другого пілота. — Я все зрозумів. І більше не вимагаю від вас жодної інформації. Але в мене є одна умова.

— Яка ж? Сподіваюся, здійсненна?

— А ось це ви мені скажете, Тіамо. Я прошу вас прибрати орбіту Ріми. Думаю, у вас знайдуться засоби знищити ці уламки, щоб вони не привертали непотрібної уваги сторонніх інспекторів.

— Це я можу вам пообіцяти, — спокійно сказала Тіама. — За пару днів жодних уламків не буде.

— Ну що ж! — бадьоро підсумував центуріон. — Я свою роботу зробив. Система Форамен відтепер офіційно ваша, Тіамо. А ви дали слово, і я сподіваюся, що ви його дотримаєте.

— Неодмінно, — усміхнулася дівчина. — Додому?

— Додому! І якнайшвидше... — кивнув Клірис.

Кліпер набрав швидкість і стрибнув у гіперпростір.

Фіолетовий серпанок за бортом і тиша, що повисла після неприємної розмови, явно обтяжували обох супутників.