8 розділ

Моя шия страшенно болить. Перетерпівши біль, я подолала себе, піднялася з ліжка й повільно встала. Кожен рух здавався тортурою, але я відчувала потребу підвестися. Шлях до кухні здавався нескінченним, кожен крок через втому відчувався як прорив.

Нарешті я дійшла до кухні. Прохолода підлоги зустріла мене освіжаючим подихом, розвіявши відчуття втоми. Вікна у вітальні були всі відкриті, що свідчило про те, що Август вирішив провітрити квартиру.

Вдихнувши свіже повітря, я відчув, як свіжість поступово пробуджує нову енергію в моєму тілі. Незважаючи на біль і виснаження, цей момент дав мені додаткову енергію, щоб зробити перший крок мого дня.

На столі на мене вже чекав сніданок із запискою. Аромат свіжої кави та апетитні запахи їжі наповнювали кімнату, роблячи повітря атмосферою вишуканого сніданку. Записка лежала поруч із тарілкою, створюючи загадковий сюжет. Розгортаючи її, я читала невеличкий, але теплий лист від Августа. Він виражав свою турботу та бажання доброго дня, намагаючись зробити початок дня особливим. Ця несподівана увага розсмішила мене та створила атмосферу тепла та затишку в самому ранку. Не тільки смачний сніданок, але і ця невеличка увага змінила настрій, надихаючи на позитивні емоції на весь день. Я сіла за стіл і почала смакувати сніданок, вдячна за теплі слова та зусилля Августа зробити ранок особливим.

Він завжди хвилювався про мене. Щоб не сталося, він завжди був поруч, виражаючи свою турботу та зпіклування. Відчуття безпеки, яке він приносив, було неперевершеним. Здається, ніщо не могло зачіпити мою душу, коли він стояв на сторожі, ставлячи моє благополуччя вище за своє.

Навіть коли життя кидало виклики та труднощі, його першочерговим завданням було вирішити мої проблеми та подбати про моє щастя. Йому не було байдуже до свого власного здоров'я або власних турбот, якщо це мало б вплинути на моє благополуччя.

Боляче йому чи ні, він турбувався про мене з такою непохитною рішучістю, що це робило його особливим. Його беззавітна любов і самозречена турбота робили його моєю найважливішим опорою і безпечним пристановищем у цьому світі.

Дзвінок змусив мене відволіктись від думок і повільно пішла до вхідних дверей. Відчинивши їх я побачила містера  Гіза. Чоловік нахабно пішов у глиб квартири мені нічого не залишалось окрім як попрямувати за ним.

- Що з твоєю шиєю? - запитав чоловік, дивлячись на мене з тривогою-Не думав що наслідки балу «крові» такі.

Я  погладила свою шию. Ця традиція могла здаватися дивною для інших, але для нас це було частиною нашого світу, де  таємниці перепліталися в кожному жесті та символі. І, можливо, саме це робило наше життя таким цікавим і непередбачуваним.

- Рана це пів біди, справжня проблема заключається в отруті.

- Яка іще отрута? - запитав він, здивовано піднімаючи брову.

- Хах, схоже ви зовсім нічого не знаєте про звичаї клану Фенікса.

- Так поділися зі мною.

- Абсолютно всі ритуали клану Фенікса мають 3 спільні ознаки. Перше це те що в кожному фігурує ритуальний кинджал. На ньому постійно повинна бути спеціальна отрута і це уже друга ознака. Стосовно третьої то це все просто, всюди повинна фігурувати кров і обов’язкова умова багатьох ритуалів це наявність шраму пізніше. Це своєрідний показник статусу. Адже після кожного ритуалу шрам повинен знаходитись на правильному місті. Також, до певних ритуалів мають доступ певні люди. Тому це все доволі зручно.

- І доволі жорстоко, що якби ти померла під час ритуалу?

- А ви досі не зрозуміли? Моє життя мені не належить. Зараз воно в руках феніксів. Помру – той не хай, така моя доля. Одного їх слова вистачить щоб зникло ціле місто.

- У Феніксів не найкраща слава. Їхні руки по лікті в крові. Навіщо ви всі взагалі їм служите?

- Глави клану Фенікса жорстокі, однак як правителі вони чудові. Їх не можна назвати диктаторами, адже вони дбають про людей на своїх територіях. І роблять все, щоб підтримувати мир. Навіть такими жорстокими методами.

- Жорстокими? Та вони всі монстри. Взяти для прикладу 7 главу клану Фенікса. Нагадай но як її в народі назвали? Кровавим Феніксом?

- Ви хочете піти таким шляхом гаразд. Влаштуємо міні лекцію по історії клана Фенікса. Я розумію, ви історик і так знаєте що приблизно тоді відбувалось. Однак я вам скажу те що мало хто знає. Тій главі Фенікса було 14. Вона пройшла ритуал в подробиці  якого я не буду вдаватись. І вступила в права повноцінного глави клану. Але наступного розпочалась війна кланів. У неї навіть не було свого Головного радника. Вона стала маріонеткою в руках верхівки клану. А коли через три місяці все закінчилось, вона змогла прожити лише один тиждень. Після цього на неї повісили всі гріхи. Вона дитина, а вони навіть не провели ритуал «очищення совісті» .

- А я думав, що ви лиш вихваляєте своїх Феніксів.

- Містере Гіз, якщо будете так сильно цікавитись усім то в кращому випадку ви зникнете безвісті.

Містер Гіз Хотів щось відповісти, а вхідні двері різко грюкнули. До кімнати зайшов Август на його обличчі була посмішка, але вона відразу зникла як він побачив чоловіка на його обличчі з’явилась незрозуміла гримаса.

- От чому біля тебе постійно крутяться якісь  чоловіки? Хто це іще?

- А ти ревнуєш?

- Кому сподобається коли до його дружини заходить якийсь чоловік

- Ти хіба одружена? - зі здивуванням промовив містер Гіз.

- Наше весілля це питання часу, до речі вам уже пора іти.

Містер Гіз поглянув на мене сердитим поглядом, а Августа здавалось він хотів взагалі убити. Коли за чоловіком закрились двері. Ми з Августом голосно засміялись.

- Весілля серйозно?

- Я не думав, що він прийме це настільки серйозно.

- Потрібно бути обережніше він нам іще потрібен.

- Не сказав би я бачив ті документи, що ти відправляла в головну резиденцію.  Він всього маленька людина, той хто мене дійсно цікавить так це голова родини Мароу – Генрі Мароу, але він не останній в цьому ланцюжку. Ех, прийдеться попрацювати першокласним агентом.