7 розділ

Сьогодні має відбутись бал «крові». Цей бал організовується в день повноліття нащадка фенікса. На ньому діти фенікса присягають на вірність наступній главі клану. Ця подія мала відбутись набагато раніше. Однак, теперішній глава клану важко захворіла, тому було вирішено провести бал раніше. Щось мені дуже не подобається ситуація, що зараз склалась.

Коли я прийшла, бал вже був у повному розпалі. Величезний зал виблискував від світла люстр і приглушеного світла, створюючи атмосферу таємничості і розкоші. Музика, що линула з оркестру, плавно розносилася по залу, обгортаючи усіх присутніх мелодією вечора.

Навколо мене танцювали пари, одягнені в елегантні вечірні сукні та смокинги. Жінки витончено рухалися під музику у своїх витончених вбраннях, а чоловіки виблискували своїми смокингами, створюючи атмосферу розкішності та елегантності.

Гомін та сміх наповнювали зал. Гості спілкувалися, виражаючи враження від події. Веселий млин бесід зливався з музикою, утворюючи неймовірно жвавий фон для цього вечора.

Я вирушила глибше в танцювальний вихідець, розглядаючи пари, що вдавались елегантним кроком. Вся атмосфера бала була пронизана чарівністю і витонченістю, викликаючи в кожному присутньому відчуття вишуканості та радісного відпочинку.

- Ти прекрасна моя квітко, -  сказав Аві, підходячи до мене, і заключив у теплих обіймах. Відчувши його тепло, я не могла не посміхнутися.

- Чекай, а це ще що таке? -  виникло у мене питання, коли я повернула його обличчя і побачила великий шрам на його півщоці.

- Шрам, -  промовив Аві, спробовавши відвернутися.

- Я бачу, що це шрам. Скажи краще, чому він взагалі є? -  не випускаючи його обличчя з рук, я намагалася зрозуміти та поділитися його таємницею.

- Це не важливо, сьогодні велика подія. Ми не можемо говорити про сумне,-  сказав він, намагаючись відвести розмову в інший напрямок.

- Ну, гаразд, але пізніше ти всеодно все розповіси,-  вирішила я не настоювати, розуміючи, що цей момент важливий для нього, і може бути, що час ще не прийшов для розповіді.

- До речі, та жінка теж тут?- мій тон був холодним, коли я поставила це питання.

- Ти про ту, що називає себе «твоєю матір'ю»? відповів він з певною напругою.

- А про кого ж ще, я хочу уникнути конфліктів сьогодні, а ти знаєш, що станеться, якщо ми зіткнемося, -  продовжила я, відчуваючи, як спалахує в серці роздратованість.

- Нажаль, моя люба, вона тут, -  визнав він з трохи втомленим виразом обличчя.

- Ну от і чому мені так не щастить?-  запитала я, випускаючи зітхання.

- Ну, не сумуй. Подивись на цю ситуацію під іншим кутом. Ми нарешті зустрілись, хіба це не чудово? - спробував він втішити, вказуючи на позитивний бік ситуації.

Протягом цього обміну слів я відчувала сумніви, роздратованість та навіть трохи розчарування. Але його спроба змінити мій погляд на ситуацію викликала у мене хоча б краплинку надії на щось краще.

- Це звісно так, скільки ми не бачились? Років два?-  запитала я, спробовавши з'ясувати факт.

- А відчуття ніби вічність, -  відповів він, і в його словах було щось віддзеркалене, щось незвичайне.

- Ти перебільшуєш, -  спробувала я зменшити значення цих слів, хоча в серці знайшла деяке підтвердження.

- Нічого подібного. Хіба ти за мною не сумувала? Нагадай, хто це не давно дзвонив і признавався в коханні?-  знову він спробував відтягнути мене до спогадів, мимоволі поглядаючи на мене очима, що тримали моє серце в певному стані.

- Це було, коли ми грали в правду або дію, не надумуй собі надто багато,-  сказала я, намагаючись тримати відстань між нами.

- Ах, моє серце розбито, -  його голос звучав з смішинкою, натякаючи на його драматичні витівки.

- Та годі тобі,-  я ледь штовхнула його, і він зробив кілька кроків назад, відчуваючи вплив мого протистояння.

На великому балу, де всі виблискували в розкішних вбраннях, головна героїня відчувала себе, як у казці. Але ця ідилія розірвалася, коли до ммене підійшла жінка у вишуканому вечірньому вбранні – моя мати.

Мати прийшла, здавалося б, для того, щоб відзначити цей важливий момент разом із своєю донькою. Проте щось в її погляді і тоні голосу свідчило про холодність і відчуження. Я відчувала, як серце стискається, бачачи її наближення.

- Моя дорога, ти виглядаєш чудово,-  сказала мати з деякою нещирістю.

- Дякую, -  відповіла героїня коротко, відмовляючись від будь-якої близькості.

- Ти знаєш, ви дійсно вдалі пара, -  продовжила мати, намагаючись вкласти у свої слова певний сенс. Її погляд був спрямований на Августа ніби оцінюючи.

- Ми не пара. Ти взагалі не частина мого життя, тому припини з’являтись в ньому -  суворо відповіла я, вражаючи матір своєю рішучістю.

- Ну, але ти все ж моя донька, і якщо тобі необхідно буде щось вирішити, звертайся до мене,-  заявила мати, вбиваючи всю атмосферу святкового балу.

- Ти визнаєш мене лише тоді, коли тобі щось потрібно. Ні, дякую. Я вже давно не маю матері, -  відповіла головна героїня з гіркотою в голосі, відвертаючись і йдучи геть від неї. Ця сцена залишала по собі лише присмак ненависті та розчарування.

********************************************************************************************

Прийшов час для обряду, і я дочекалася своєї черги в таємничому обрядовому просторі.

Підійшовши до дівчини в срібній масці, яка стояла в центрі уваги, я взяла в руки гострий кинджал. З великою рішучістю я зробила невеликий надріз на шиї, прямо біля сонної артерії. Рана, щойно створена, почала кровоточити, а супроводжуючий її жахливий біль охопив моє тіло.

Після виконання ритуального жесту, я доторкнулася своїми пальцями до власної кровоточивої рани на шиї. Потім, з акуратністю та природною елегантністю,  доторкнулась до срібної маски дівчини, яка як символ таємничості втягнула її в свою таємну владу.