4 частина

- І так, значить ти вирішила допомогти нам. – чоловік років 50 сидів переді мною. Так як я і думала, за всім стояла сім’я Мароу. Пройшов тиждень з моменту нашої розмови з містером Гізом, а сьогодні він привіз мене хтозна куди. Я навіть не запам’ятала дороги, гадаю, зараз буде дуже весело.

- А ви, значить, і є той самий невідомий, який хоче відродити колишні банди. – мій голос був зухвалим, а на обличчі посмішка здобула широкий контур.

Чоловік Мароу, який сидів переді мною, мав виразне обличчя, на якому відбивалася вся його життєва досвідність. Він виглядав, як лідер, готовий приймати важливі рішення. Тим не менш, моя відверта поведінка свідчила про те, що я не намірена віддати йому свою свободу вирішень легко.

- Знаєте, містере Мароу, вам би варто було знати, що я не звикла служити нікому. А вже зовсім не тим, хто хоче відроджувати старі тіні. – Я підняла брову, демонструючи свою незалежність.

Містер Мароу ухопився за край столу і усміхнувся, якби це була гра.

- Але, моя мила, ви ще не знаєте, що я пропоную вам. Це може змінити ваш погляд на справи.

- Ви праві, але можу здогадатись, що ви хочете використати мене, щоб підірвати клан з середини. Однак, мушу вас засмутити. У вас нічого не вийде. Навіть якщо захочете маніпулювати моїм життям, це вам не сильно допоможе.

- І чому ж? - запитав він, зі схвильованою допитливістю в очах.

- Моє життя нічого не варте. Іще з раннього дитинства моє життя мені не належить. Я всього лише зброя в чиїхось руках. Клан Фенікса доволі великий і могутній. Сьогодні ти їм подобаєшся, а завтра ти для них всього лише нічим не кращий за черв’яка. От-от розпочнеться війна дітей Фенікса, мені час виходити із тіні на криваве поле битви.

Мої слова звучали впевнено, незважаючи на те, що всередині мене відчувалася непевність. Я розуміла, що потрапила в середину складної гри, де кожен крок може вирішити мою долю. Але я вирішила не стати підсобним інструментом у руках інших. Моя відмова була як спроба зберегти свою гідність у світі, де влада і вплив переплітаються зі злочинністю та кривавими війнами.

- Хочеш використати нас заради своїх цілей?

- Це лише взаємна взаємовигода. Якщо я стану Головним радником то це буде кращим для нас усіх.

- І що ж ти можеш нам запропонувати?

- Ви чули щось про «нічну квітку» клана Фенікса.

- Прекрасна квітка, яку оберігає особисто Головний радник, стала символом таємної сили у клані Фенікса. Тінь клану, під контролем якої знаходиться абсолютно вся інформація, ця квітка стояла в центрі усіх загадок та таємниць. Її влада жахала своєю безмежністю, як величезний павутиння інтриг, які вони виткали. Головний радник, вищий представник клану, вірив кожному слову, яке промовляла ця таємнича квітка. Її влада проникала у кожен аспект клану, а вірність Головного радника до неї давала цій квітці особливий статус. Всі знають — ті, хто володіє інформацією, володіє владою. Таємнича квітка стала не лише об'єктом оберігання, а й ключем до таємниць та рішень, що визначали долю клану.

- Луна Ліліан Айворі, приємно познайомитись. – Пролунав голос, і обличчя всіх присутніх перекосилося. Містер Мароу розплився у задоволеній посмішці.

- Доведи, накази «нічної квітки» слухають нарівні з наказами Головного радника.

Доторкнувшись до сережки, я натиснула на маленьку кнопочку.

- Запустити сирену про вуличні бої. Місце вирахуйте по моїх координатах. – І не пройшло й 30 секунд після моїх слів, як все навколо заполонили звуки сирен. Згодом почулись міліцейські сирени, що виграли на вулицях, почавши патрулювати місто в пошуках порушників. Цей несподіваний звуковий обвал викликав загальне збентеження серед тих, хто був присутній. Шум сирен рознісся далеко за межі нашого місця зустрічі, нагадуючи про те, що справи в місті можуть змінитися дуже швидко. Він також був свідченням моєї здатності викликати реакцію, що виходить за межі звичайного. У цій ігровій змозі вибухнув потенціал змінити обличчя міста та розіграти нові карти в цій складній грі влади та впливу. Мій крок вперед у цій інтригуючій грі не лише підкреслив мою рішучість, але й висловив мою здатність діяти рішуче та ефективно. На тлі підозрілих обставин та влади "нічної квітки", мої дії мали потенціал змінити хід подій в цьому складному світі.

- Непогано, гарадз спробуємо попрацювати разом. А зараз уже можеш іти.

Цей гнилий черв’як сміє мені наказувати? Високомірний старий. Я тут життям ризикую, а він так себе веде. Ну, гаразд, я дозволю тобі таку поведінку, але коли настане день, коли можна буде не прикидатись і знищити цю пику, через яку в мене з’являється нова робота. Я сама на це пішла, але це нічого не змінює.

Суворо глянувши на чоловіка, я вийшла з кімнати й попрямувала прямо по коридору. Будівля була вся в яскравих і вульгарних тонах. Вийшовши на вулицю, я з полегшенням видихнула й зачекала, поки мене наздожене містер Гіз.

Сонце осіяло вулицю, розкриваючи найменші деталі будівель і тротуарів. Містер Гіз швидко підійшов до мене, його вираз обличчя зберігав вираз невиразної вищості. Я взяла глибокий вдих та звернулася до нього з усмішкою, що приховувала свої істинні наміри.- Я можу й сама доїхати, просто скажіть де ми – мені не хотілось іще знаходитись у цьому місті. Всюди бродили люди в пошарпаному одязі. Схоже це район бідняків, це самий край Міжоу. За великими містами можна й не таке побачити.

- Сідай в машину.

Коли машина рушила містер Гіз вирішив розпочати розмову.

- Все чого ми прагнемо це рівноправ’я, соціальної рівності. Щоб бідняків більше не було, а ми всі були рівними.

- Містер Гіз ви наче дорослий чоловік, а вірите в ці казки.

- Про що ти? До речі поки ми наодинці можеш звати мене Мікаель.

- Рівності ніколи не існуватиме. Поки існують багатії будуть існувати бідняки. Змінити такий стан речей неможливо.

- Ти права, але ти народилась із золотою ложкою в роті й не розумієш усього. Я колись був як вони. Грошей не було навіть на їжу. Доводилось їсти все що міг знайти.