3 розділ

Кімната, у якій зібрався сивочолий чоловік, була сповнена загадковою аурою, що відбивалася в кожному готичному декорі. Старовинні світильники висіли з темних стелі, створюючи містичне освітлення, а стіни були вкриті важкими портьєрами та темними тканинами.

Сам чоловік, у смокінгу та червоній краватці, сидів за масивним дерев'яним столом, де були розкидані та перебирані різні папірці. Він виглядав, як особа, яка звикла до розкішного оточення і виявляла інтерес до деталей.

- Сподіваюсь, ти змогла знайти щось цікаве? – запитав чоловік, піднімаючи погляд з паперів. Його сиве волосся спадало на обличчя. Він виглядав як чоловік із загадковим минулим та прихованими намірами. Я, звикла до атмосфери загадковості в його кімнаті.

Наступивши на стежку таємниць, я поглиблювалася у світ інтриг та загадок. На чорному шкіряному дивані, надпивши гарячий чай, я поділилася з Головним радником важливою інформацією.

- Нічого, що варте вашої уваги, – сказала я, спершись на спинку дивану. – Лише те, що хтось намагається відродити деякі банди. Ця людина тримається в тіні, але я виявила, що він належить до клану Оріон.

Головний радник поглянув на мене зі зацікавленістю, його вираз залишався неперевершеним.

- Це я знаю, щось іще? – запитав він.

- Я заручилась підтримкою одного хлопця, йому теж пропонували відродити банду його батька, Вовче Ікло. Проте він не дуже був розмовний, не розповів нічого цікавого.

Головний радник здивувався, але вираз його обличчя давав зрозуміти, що це лише початок великої гри.

- Продовжуй збирати інформацію, – відповів він, відкладаючи документи. Він взяв сидіння поруч і питав про навчання в університеті, а також зацікавився чутками про мого шанувальника

Таким чином, наша розмова перетворилася на стратегічний обмін інформацією, де історія банд та вивчення кланів об'єдналися з питаннями про особисте життя та навчання.

- Квітко, ти так рідко до мене заходиш я вже сумувати починаю.

- Пане Авелій, у мене зараз багато справ, але постараюсь частіше вас навідувати.

- Гаразд, до речі ти не думала пофарбувати волосся? А то як посивіла декілька років назад, так і ходиш.

- Всі й так думають що в мене покрашене волосся. Раніше намагалась говорити, що це сивина, а потім набридло.

POV Автор

*10 років тому*

Нічну тишу раптово порушили вибухи та крики про допомогу. Сяйво вибуху освітило вулиці, але також виявило жах і хаос, що вирували навколо них.

Темноволосий чоловік ішов вулицею з безвиразним обличчям, ігноруючи те, що відбувається навколо. Під його холодним виразом чується спокійна манера. Тіла лежали біля його ніг, нагадуючи про жахливі наслідки тієї ночі.

Сирена грає вдалині, але дзвони тривоги лунають навколо неї, як знак небезпеки. Її спів потопає в криках і шумі, але ті, хто слухає, можуть не знайти втіхи в звуках.

Вулиці були заповнені кров’ю та смертю, а холодна темрява нагадувала про жахливу катастрофу, свідком якої сталася ця ніч. Чоловік продовжив свій шлях, не постраждавши від лиха, що охопило місто. Він невловимий воїн у власному пеклі, а вибухи та крики цієї війни стають невід’ємною частиною кошмару навколо нього.

- Мій пане, нам вдалося схопити всіх причасних до трагедії. – Молодик у воєнній формі склонився перед чоловіком. Сказавши це він поспішив зникнути з поля зору чорноволосого.

Чоловік, який блукав вулицею, зупинився, коли побачив маленьку дівчинку. Вона сиділа, затиснувши рученятами вуха. Обличчя дівчинки було вкрите слізьми, а її одяг був брудним і кривавим.

Час і трагедія вплинули на її зовнішність. Спочатку чорне волосся почало біліти, а потім сивина поширювалася все більше й більше, покриваючи маківку маленької дівчинки. Чоловік крок за кроком підходив ближче, і серце йому стискалося, коли він бачив її страждання. Він відчував тривогу і сум, дивлячись на цю збентежену дитину, яка пережила щось надзвичайно трагічне.

Не дивлячись на власний біль, чоловік підходить до дівчини і намагається зрозуміти її біль, можливо, принісши хоч трохи тепла і надії в її сповнене болем і сумом серце.- Як тебе звати?

- Луна Ліліан Айварі.

- Два імені? Ти одна з дітей клану фенікса?

- Так, пане, а де мої батьки? Я хочу до мами. Будь ласка нехай вона повернеться, будь ласка.  Я можу змінитись

- Не плач, ходи ми їх зараз пошукаємо. Але спершу ми підемо до лікаря.

Чорноволосий чоловік взяв дитину на руки, й поніс її геть з цього місця.

**********************************************************************************************************************

- З дівчинкою все гаразд, травми мінімальні, однак в неї великий шок. Самі розумієте, для дитини бачити те все не найкраще видовище. - Лікар, оглянувши дитину, дивився на чорнявого чоловіка. – їй потрібен сон і відпочинок, і краще виключити весь стрес.

Після того, як лікар залишив кімнату, чоловік м'яко сів біля дівчинки і посміхнувся.

- Мене звати, Авелій. Я тут головний радник. Скажи, тебе вже почали чомусь навчати? - запитав він.

- Мене навчали програмуванню, - відповіла дівчинка.

- Давно? - цікавився Авелій.

- Років з 5 десь, - відповіла дівчинка.

- Гаразд, деякий час ти будеш жити тут. Тобі вже повинні були виділити кімнату.

- Але ж це головна резиденція, мені не можна тут жити, - заперечила дівчинка.

- Якщо я дозволив, значить можна, - пояснив Авелій і подав їй знак, щоб вона не переймалася.

*пройшло 5 років*

- Чула, ти сьогодні зустрінешся зі своєю мамою, – світловолоса дівчина з блакитними очима й сонячною посмішкою дивилася прямо на Луну.

- Так, я не бачила її з того моменту, як стався той напад.

- Хвилюєшся? Гадаю, я теж хвилювалася б, якби могла зустрітись зі своїми батьками.

- Ти наступниця клану фенікса, ми всі твоя сім’я.