2 частина

Цей містер Гіс просто нестерпний. Він постійно появляється там, де я. Сховавшись на даху університету, я сподівалася, що вже тут він мене не знайде. Однак моя ілюзія не тривала довго, бо через декілька хвилин почулись чиїсь кроки, а потім і плач. Якась дівчина раптово з'явилася на даху, сіла біля сходів, спершись об стіну, і почала ще більше плакати. Її ридання звучало вразливо і приголомшливо серед тихіх муркотінь вітру.
- Ей, з тобою все гаразд? – вийшовши зі своєї схованки, я стурбовано поглянула на дівчину. Побачивши мене, вона спочатку хотіла втекти, але я її зупинила. Незнайомка намагалась щось сказати, однак через істерику слів було не розібрати.
Через деякій час мені все ж вдалося її заспокоїти. ЇЇ блакитні очі були опухлі від сліз, а голос тремтів.

- Ну що? Розкажеш, що сталось? 
Дівчина кивнула, глибоко видихнула і нарешті змогла говорити зрозуміло. Однак її голос досі тремтів.
- Я з подругою посварилась..
- І через це потрібно було так плакати? 
- Ти не розумієш - вона єдина моя подруга. Ми з дитинства дружимо, завжди були разом. А останнім часом стали віддалятись одна від одної. Вступити сюди нелегко, та й навчатись також. Я з бідної сім’ї і шансів на вступ було дуже мало. Я навіть не змогла б оплатити навчання тут, тому робила все, що б вступити на бюджет.
- Але ж навчання тут не настільки дороге.
- Це звісно так, але навіть так я не можу його платити. Мені довелося брати участь абсолютно у всьому для того, щоб мати заслуги. Я мріяла поступити сюди.
- А твоя подруга що?
- Вона ображається на мене, що я приділяю їй мало уваги. Гуляємо дуже рідко, я часто переношу наші зустрічі. А їй це не подобається. Сьогодні вона сказала, точніше поставила мене перед вибором: або університет, або вона. 
- Знаєш, з віком я зрозуміла одну річ…
- І яку ж?
- Справжня дружба — це та, що пройнята внутрішньою гармонією і відсутністю сильної напруги. В такій дружбі люди розуміють, що обставини можуть змінитись, і зустріч може неочікувано відмінитись, без вагомих наслідків або образ. Важливо, щоб друзі не переживали через те, що хтось не відповідає на повідомлення відразу. Щоб дружба існувала довго, необхідно, щоб кожен учасник відносився з розумінням до особистого життя і проблем іншого. В такому стосунку важливо приймати факт, що кожен має свої звички, інтереси, індивідуальність. Справжня дружба повинна нести радість в твоє життя, а не створювати додатковий стрес. Такі стосунки втішають своєю невимушеністю, дозволяючи обом сторонам бути самими собою та розвиватися незалежно. Вони ґрунтуються на взаєморозумінні, підтримці і відкритості, роблячи дружбу справжньою та значущою в житті кожного.
- Хочеш сказати, мені не потрібна така дружба?
- А хіба це дружба? 
- Але окрім неї в мене немає нікого.
- Якщо це єдина причина, то краще я буду твоєю подругою, – я встала, простягаючи їй руку. Дівчина декілька секунд вагалась, але все ж взяла мене за руку. – Луна.
- Ліка, – після цих слів вона вперше посміхнулась щиро. Ніби ця розмова була справді важливою для неї. Хоча, думаю, це так і було.

********************************************************************************************************************

Поки в мене було вікно між парами, я вирішила використати час для перегляду інформації на ноутбуці. Завтра мені доведеться вирушити в резиденцію глави клану Фенікса, де мене чекає зустріч з Головним радником. Це важлива подія, і мені важливо підготуватися. За допомогою комп'ютера я почала шукати додаткову інформацію про банди. Важливо було розширити свої знання про підземний світ Міжоу, особливо оскільки вони мають великий вплив на життя в цьому місті. Переглядаючи статті, новини та інші ресурси, я намагалася з'ясувати, які банди в даний момент є активними, які мають вплив та які події можуть вплинути на клан Фенікса. При цьому, я враховувала не тільки кримінальні аспекти, але й політичні та соціальні взаємодії між бандами.

- Привітики, - Майкл плюхнувся на диванчик біля мене. – Слухай є одне малесеньке проханнячко…
- І яке ж? – закривши ноутбук, я стомлено поглянула на біловолосого хлопця.
- Я тут подумував зробити собі пірсинг, не могла б ти порадити майстра або місце, де робила?
- Ну, вуха я сама проколола, а все інше мені друг зробив, але він зараз дуже далеко звідси й найближчим часом не повернеться.
- А ти не могла б мені проколоти?
- Можу звісно, але чому це ти раптом?
- Розумієш, мені дівчина одна сподобалась, а вона сказала, що їй подобаються брутальні чоловіки.
- Ніколи не розуміла, навіщо мінятися лиш заради того, щоб сподобатись комусь.
- Та тут немає нічого страшного, тим більше раптом що прокол може затягнутись і буде лиш невеличкий слід.
- Як хочеш, це твоє рішення.
- Так що допоможеш?
- В принципі, так. В мене є все необхідне, то можем після пар піти.
- Дуже дякую. У знак вдячності я куплю щось смачненьке по дорозі.
- Тоді ми домовились.

*************************************************************************************************************

- Луна, ти куди зараз? – Містер Гіз наздогнав мене біля виходу з університету.
- Додому. Куди ж іще? – все ж таки він мене спіймав. Цілий день вдавалось втікати, а от зараз ні.
- Я тебе проведу, – голос чоловіка був холодним і суворим, чимось він мені нагадує одного з так званих моїх улюблених братів.
- Не варто.
- Уже стемніло, дівчині небезпечно гуляти так пізно. Невідомо, що може статись.
- Це погроза?
- Що ти, звісно ні. Ходімо.
- Луна, пробач давно чекаєш? – Майкл підбіг весь запиханий і червоний. – Містер Гіз, доброго вечора.
- Ні. Тож ходімо?
- Так, викликати таксі?
- Не потрібно, я живу неподалік, потопцяли. 
Майкл, як джентльмен, у формі жарту запропонував свою руку. Викладача в цей момент скорчив гримасу якоїсь відрази. Цікаво.
Всю дорогу до моєї квартири Майкл, постійно жартував. З ним було доволі весело. Зайшовши в квартиру, я відправила Майкла у вітальню. 
- Можливо тобі дати одяг переодягнутись? 
- У тебе є чоловічий одяг?
- Я вдома постійно ходжу в чоловічому.
- Якщо ти не проти, то давай. 
Я швидко знайшла у шафі потрібний одяг. І заразом переодягнулась у велике чорне худі і велосипедки. Коли я віддала одяг Майклу, він відразу пішов у ванну переодягатись і, як виявилось, він уже встиг замовити піцу. 
- Якраз, – на обличчі Майкла сяяла сонячна посмішка, він доволі красивий, не розумію, як та дівчина взагалі могла відштовхнути його. – До речі, це дуже боляче?
- Трішки так, але доведеться потерпіти або ти можеш відмовитись, поки не пізно.
- Ні! Я хочу цього.
- Гаразд, гаразд не потрібно так галасувати.
- Слухай, Луна ти ж належиш до клану Фенікса?
- Що?
- Не хвилюйся, у мене немає поганих намірів. Просто, якщо це правда, я б хотів з тобою про дещо поговорити.
- І про що ж?
- Для початку дозволь представитись: мене звати Майкл Менфліс, мій батько був главою банди Вовчий клик. 9 років назад мого батька жорстоко вбили і після цього банда розпалась.
- І до чого ти хилиш?
- Два місяці назад зі мною зв’язався якийсь чоловік. Я не бачив його обличчя та й голос був змінений, тому я не зміг дізнатись, хто він,  а коли почав щось шукати… Ну, неважливо. Зараз не про це, з цим я сам зможу розібратись. Але цей чоловік: він небезпечний. Він прагне анархії, після чого утвердити свою владу. Я точно не знаю, що він затіває, але він хоче відродити більшість банд. І якщо я правильно розумію всю ситуацію, він прагне повторити події, які були 50 років назад. Ти повинна розуміти, що це означає.
- Вбити чинного главу клана і поставити на його місце свою людину…
- Так, тоді їх план провалився, однак зараз ситуація дещо складніша.  Спадкоємиці клану Фенікса скоро виповниться 18, а це означає, що скоро розпочнеться «війна» дітей Фенікса. А також війна кланів за територію.  Це буде крах всього.
- Це дійсно проблематично…
- Я намагався зв’язатись з кимось з клану. Точніше з тими, кому можна довіряти. Однак кожен мій спроба стикалася з відмовою, і мене відправляли куди подалі. Вони, можливо, не були дуже впливовими фігурами, але гонору у них було більше, ніж в середньому у членах інших кланів. Я розумів, що потрібно звернутися до тих, хто має владу в клані - дітей клану або головного радника. Але мені не вдавалося вийти на їх сліди. Потім я помітив у тебе татуювання фенікса і вирішив спробувати свою удачу. По суті, я думав, що можливо, ти, маючи таке татуювання, маєш хоча б трішки влади в клані і можеш мені допомогти. Розумію, що це був ризик, але іншого виходу я не бачив. Звісно, намагаючись знайти сліди, я не дійшов ні до якого результату.