Вступ

- Добрий день, шановні студенти, мене звати містер Гіз. З сьогоднішнього дня я буду вашим куратором, а також викладатиму історію первісного світу.
Високий чоловік оглянув авдиторію суворим поглядом. Він був доволі красивим і високим. Одягнений в діловому чорному стилі. На вигляд йому було близько 25 років.  
В авдиторії одразу почали перешіптуватись. Містер Гіз почав перевіряти присутніх.
-Айворі? – коли викладач перевів свій погляд, на його обличчі було ледь помітне здивування. – Залишитесь після лекції.
Невже моя зовнішність його так вразила, що він вирішив залишити мене? Хоча його певною мірою можна зрозуміти: білосніжне волосся заплетене у хвіст, по 4 проколи у кожному вусі, пірсинг на губі й брові (і це я іще не всі одягнула), мішкуватий одяг. Більшість моїх одногрупників були одягнені доволі стримано і більше в діловому стилі. Університет Майрес, в якому ми тепер навчаємось, вважають одним з елітних в Міжоу - центрі володінь клану Фенікса. Сюди може вступити будь-хто, але навчатись - ні. Тут дуже високі стандарти і, якщо ти провалиш якийсь екзамен, вилетиш дуже швидко.  
Вступна лекція була доволі нудною, нам просто розповіли, як буде проходити навчання, екзамени, що нам потрібно буде зробити і тому подібне. 
Згодом всі почали збирати свої речі й, бурхливо обговорюючи щось, покидали авдиторію. Дочекавшись поки ми залишимось наодинці, містер Гіз важко видихнув і сів за свій стіл.
-Ти хоча б уявляєш, де знаходишся? -  викладач сперся на спинку стільця і схрестив руки на грудях.
-В університеті, – я дивилась прямо у вічі чоловіка.
-Це престижний заклад і ти повинна виглядати відповідно.
-Тут немає дрес-коду, – підійшовши ближче до викладача, я нахилилась до нього.
Його сірі очі були наповнені холодом, що в мене аж пробігли мурашки по шкірі.
-Немає, але ти повинна розуміти, що, куди б ти не пішла, ти повинна одягатись відповідно місцю.
-Містере Гіз, мій зовнішній вигляд ВАС хвилювати не повинен.
-Скільки в тебе пірсингів? – сірі очі бігали по моєму обличчі, роздивляючись кожну сережку.
На мене часто звертають увагу через мій зовнішній вигляд, їх погляди ніби сковували моє тіло. Вони були настільки огидними, що важко навіть описати. Однак погляд містера Гіза був зовсім інакшим. Він з цікавістю дивився на кожен прокол. А його обличчя було без емоцій, хоча й дуже красивим. Не здивуюсь, якщо в нього багато шанувальниць. 
-Тринадцять. Якщо вам так цікаво, то татуювання у мене також є.
-А не забагато?
-Мама сказала так само, але тоді вже було пізно, – я одна з дітей фенікса якщо я захочу щось зробити, то навіть батьки не зможуть заперечити. Наказувати нам може лише глава клану, а їй абсолютно все одно на зовнішній вигляд. -  А ви самі не думали про пірсинг? Вам би личило. 
-Він в мене є, але до університету я його не одягаю.
-Серйозно? Багато? – на цей раз здивування було вже у мене на обличчі. 
-Трішки менше, ніж у тебе. Ну гаразд годі, у тебе є іще лекції і краще не запізнюватись.

****************************************************************************************************
ТА ЩО Ж ТАКЕ? ЯКОГО ВИКЛАДАЧА НЕ ЗУСТРІНУ, АБСОЛЮТНО КОЖЕН НАМАГАЄТЬСЯ СКАЗАТИ ЩОСЬ ПРО МОЮ ЗОВНІШНІСТЬ.
У нас сьогодні було 3 лекції й після кожної викладачі залишали мене, розповідаючи як слід одягатись і як слід себе вести. Та й в перший день заблукали, бо викладачка сказала неправильний номер аудиторії і нам довелось обійти весь наш і сусідній корпуси, для того щоб все ж знайти потрібну нам аудиторію. А корпуси немаленькі. Здається, ноги скоро відваляться. Прийшовши до квартири, я просто впала лицем в подушку. Несподівано мій телефон почав вібрувати. На дисплеї висвітлилось ім’я Аві. Він мій друг дитинства, але останнім часом ми бачимось дуже рідко і спілкуємось останні декілька років лише через переписку.  Аві також дитина клану Фенікса, однак роботи в нього набагато більше, ніж у мене. Ще в 15 років йому довірили керувати містом Керау. Тоді воно було досить відсталим, але за 3 роки він зміг зробити так, що місто почало нарешті приносити гарні прибутки, з’явились нові робочі місця, рівень життя значно зріс. За це він став одним із довірених людей чинного глави. Якщо так продовжиться, то через декілька років він зможе стати головним радником наступного глави клану фенікса. І я зроблю все, щоб допомогти йому. Я стану його тіню, тією, хто завжди буде стояти за його спиною і захищати. 
Аві: «Як там перший день в університеті?»
Луна: «Я думала буде гірше. Ти зараз у Керау?»
Аві: «Ні, в Ельбурс, ним раніше керував Беко. Але місто ледь не вимерло через нього, то Велика Пані відправила мене сюди розібратись з усім»
Луна: «Але ж Ельбрус найвідаленіше місто у володіннях клану Фенікса. Там наче кордон з територією клана Наріс? Туди ж відправляють тих, хто попав у немилість Глави»
Аві: «Там трішки інша схема: пані сказала, що через 3 місяці воно має бути на рівні з Керау»
Луна: «Ех, як складно бути дитиною клану Фенікса»
Аві: «Хто б казав, ти ж така сама як я»
Луна: «коли ти приїдеш у Міжоу?»
Аві: «Точно іще не знаю, тут дуже багато роботи, можливо приїду на день народження нинішнього головного радника, але ми з ним гриземось, як кіт із собакою, тому не думаю, що це гарна ідея. Ну загалом побачимо, як воно буде»

POV Автор
Клан Фенікса дотримується витонченого та унікального обряду визначення наступника посади Головного радника через «дітей клану». Цей процес розпочинається з обрання дітей, які можуть стати спадкоємцями, і відбувається за відбору, проведеного самим главою клану. Ці обранці, які є дітьми до одного року, стають об'єктом особистої уваги Великого Фенікса.