Пролог

Я всадила ніж у його серце. Насправді у демонів немає сердець, як і інших органів. Але я все одно вбила його. Не скажу, що це було приємно, але тішить, що інші демони після цього мене майже не зачіпають. Часом насміхаються, пробують укласти угоду в обмін на душу, однак за стільки років подібне припиняє турбувати. Хоча ні. Знов не з того почала. Спробую наново.

Привіт, тату, це знову я. Вже минуло 5 років з останнього листа, тому, як і обіцяла, пишу новий. Так, знаю, ти його ніколи не отримаєш, адже навіть надсилати нікуди, та все ж… Напевно, тобі цікаво, як у мене справи. Все добре, я й досі живу у дяді Джу разом з дракончиком. Знаєш, я тут так до кінця й не прижилася. Все частіше думаю над поверненням у рідний світ. Хоча розумію, що там буде лише гірше.

Знов не те. Може ти і не прочитаєш моїх листів, але в черговий раз жалітися, як мені тебе бракує, я теж не хочу. Може про щось хороше?

Нещодавно я впіймала…

Дракончик вперше долетів до гори, а звідти вискочив дем…

У мене новий шмат вугіл…

Чому таке враження, ніби це все не те? О, знаю! Дракончик любить слухати мої казки перед сном. Нумо й тобі розкажу.

Колись не було взагалі нічого. Ні світла, ні темряви, ні землі, ні повітря. Просто абсолютне ніщо. Відверто кажучи, я не можу такого уявити. В голові лише чорнота безмежності, але якщо воно чорне, то це ж темрява, чи не так? А як може бути темрява, якщо її не існує? Словом, сподіваюсь, що ти собі намалював в думках якусь картинку, бо мені не вдається.

І от серед цього нічого нудьгував бог. Мені довго розказували, що він там відчував насправді, але то занадто складно та не цікаво, тому зійдемося на тому, що він просто нудьгував, гаразд?

Йому не хотілося самотньо існувати серед нічого цілу вічність, тому він розділив себе натроє. Прямо як тоді, коли ти відламав від куща троянд трохи гілочок й посадив у землю. А за кілька років замість одного, в нас їх було вже цілих п’ять. Але тут кущ розділив сам себе.

Однак троянди не нудьгують, а от боги – так. Навіть утрьох. Якось їм на думку спало створити світ, який би постійно розширювався й змінювався. А населили його найрізноманітнішими створіннями, які дуже різнилися одне від одного. Не знаю, чого так. Може Троє вирішили, що як у світі буде безліч шарів, які постійно породжують самі себе, він їм ніколи не набридне? Точно! Лише зараз зрозуміла, чого безодня так називається. В неї ж буквально немає і ніколи не буде дна. Слухай, тату, я так люблю з тобою спілкуватися, завжди щось підказуєш та допомагаєш.

Ще я хочу поділитися з тобою одним секретом. Мені здається, що ті Троє – насправді ледарі. Замість того, щоб самостійно наглядати за своїм творінням, вони породили тих, хто має за ним слідкувати й керувати – шістьох найсильніших аймонтарів. Точно, я ж тобі про це ще не писала. Ти знав, що перші демони називали себе аймонтарами? А слово «демон» вже вигадали для них ми, перемінні смертні. Стоп, повернемось до цього трохи згодом, смертних у моїй казці ще немає.

Вибач, довколишні демони часто кажуть, що я не можу говорити послідовно. Але дракончика й дядю Джу це не турбує.

Так от, ці найсильніші демони називаються Принци безодні або Могутні лорди (їхню назву складно перекласти правильно з місцевої мови). Вони мають підтримувати баланс у світі та відповідати за певний його аспект. Але, схоже, Троє настільки сильно боялися нудьги, що наділили їх ще й прагненням захопити світ та правити ним самостійно (не лише безодню, а усі три, але це я теж розкажу пізніше).

Оме Теотл відповідає за протилежності та боротьбу, Морана – за смерть та скінченність буття, Яномей – за зміни. Хоча мені здається, що він ще той обманщик. Ще є Джурізурван – втілення часу та простору. Він мені подобається найбільше. Так, хто там ще? Вол-Алгос – уособлює межі та кордони (хоча чомусь прагне їх розмити), Тотмореус – сутність речей. До речі, кажуть, що він знає все на світі.

Далі з’являлися все нові й нові демони, але ніхто з них не може навіть наблизить до могутності принців.

Тепер про перемінних. Я не уявляю, наскільки багато тим Трьом треба розваг, якщо їм виявилось замало ЦІЛОЇ БЕЗОДНІ! Словом, вони вирішити доповнити свій світ чимось, що разюче відрізнялось би від того, що вже є. Боги взяли частину енергії, що переповнювала безодню, та на її основі породили новий план буття – світ смертних або перемінних, як згодом почали називати нас демони. Матеріальний план.

І, як я вже сказала, він значно різниться від демонічного. Ми маємо ремесла, міста, країни, мистецтво – все те, чого немає в безодні. Замість цього тут постійна боротьба за владу, інтриги, непередбачуваність. Хоча, якщо так подумати, у двох світів все ж є багато спільного.

Цим Троє виявилися абсолютно задоволені та вирішили, що не треба більше нічого ні додавати, ні забирати. Але із таким ходом подій не погодився сам створений ними світ.

Пам’ятаєш, я писала про енергію, яка переповнює безодню? Щоб тобі було зрозуміліше, можеш називати її силою демонів або первородною магією. Так от, світи демонів і перемінних не повністю ізольовані один від одного. Енергія постійно перетікає у матеріальний план, живить його. І з цієї енергії в якийсь момент з’явився новий світ – астральний. Той самий, де живуть феї й інші магічні істоти. Лише уяви, наскільки багато накопичилось магії і наскільки сильно матеріальний план її змінив, що сам собою породився цілий світ! Напевно, це один з небагатьох дійсно цікавих фактів.

Хоча ні, знаю ще один. До появи астральників, ми взагалі чаклувати не могли. Перемінні не здатні опанувати енергію безодні без допомоги демонів, занадто вже вона сильна й дика. А от астральна магія – інша річ.

І все це міг би знати кожен, якби просто запитав демона. Але ж їм не вірить жоден перемінний. Бачте, вони – втілення зла. Ну й дурні, що не питають, а замість цього роками сидять за древніми текстами у пошуках істини.

Я б могла розповісти тобі ще кілька історій про світ, та боюся, цього вже без уваги не залишать. Є речі, яких не можна казати навіть тобі. Мені цього не забороняли, але я просто відчуваю, що не можна. Ти ж розумієш, так? Звісно, розумієш. Ти завжди мене розумів, тату.