Розділ 20 Радість для Теріл

 Вони прибули до оранжереї. Велетенські скляні двері, через які уже виднілась вся краса були прямо перед ними. Джон дійсно любив рослини, як і сказав Коморен, тому з нетерпінням задивлявся туди. 

 Не так як рослини, йому подобалась Кавісса. Сьогодні вона одягнута в легку бежеву сукню, рижі хвилі ніжно спадали на плечі, переплетені стрічкою. Вона немов найчарівніший цвіт в серці, що ніколи не стане його. Вона той самий заборонений плід, до якого він навіть не може підійти, а лиш дивиться із далека і насолоджується його красою. 

 Слуги нарещі відкрили двері. Кавісса зайшла в оранжерею, слідом і парубки, в лице одразу подався різноманітний аромат квітів. 

 Дівчина розказувала про різні рослини, проте Коморен замислювався про щось інше. Сьогодні ввечері він дізнається правду про Шаля, любими методами доб'ється свого. 

 -А ось це найкраща квітка імперії. - Кавісса показала на рослину. Це була троянда, не така як усі. Стебло без жодного шипа, пелюстки немов з золотого атласу. 

 -Неймовірна… - Джон з захопленням розглядав квітку. 

 Коморену троянда знов нагадала золоте волосся, що не покидало його голову. Він же ж пообіцяв не закохуватись в Теріл, поки не впевнений, що вона не має підозрілих намірів на нього. Але ж серцю не прикажеш, вірно? Ми не вправі вибирати кохану людину, серце саме знаходить її. Цікаво, вона має якісь наміри на престол, чи справді такий янгол, як в їхню зустріч? 

 Теріл лежала в ліжку, вона не знала що їй робити. Ніби все налагодилося, проте перед Шальом соромно якось завжди виставляти себе безпомічною. Й чому він завжди їй допомагає? Вона, як і сказав парубок, мирно сиділа в кімнаті, але тут вона згадала - дівчина втекла від батька й Фанні, бо вона хотіла жити! Теріл хоче спробувати смак життя, а не бути закритою пташкою в клітці якогось багатія. 

 І зараз, вона не збирається просиджувати своє життя, у неї в запасі часу всього менше дванадцяти місяців! Теріл встала з ліжка і що їй робити? Спершу вона по глянула в вікно, подивитись яка погода. На вулиці було сонячно. Така гарна погода, а вона тут сидить. Дівчина пішла на вулицю. 

 Відкривши вхідні двері її осліпило сонячне проміння. Теріл вирішила прогулятись садом, він був просто велетенський! Справді, не такий малий як у Сауз Німфеїв. Повсюду ідеально підстрижені кущі та рівна трава. Теріл захотілось прогулятись по ній босоніж. Вона взяла взуття в руку, а білосніжною ступнею ступила на зелень, було лоскотно - від чого дівчина усміхнулась. 

 Шаль сидів у своєму кабінеті, як знайомі ноти голосу пролунали в голові. Він одразу ж почав оглядатись, поруч не було нікого. Око поглянуло в вікно, там сміялась й раділа Теріл. Юнак одразу відклав своє перо й підійшов ближче. Вона бігала босоніж й була такою щасливою, що Шаль й сам не вільно почав усміхатись. Останнім часом, на його лиці все частіше почала появлятись усмішка, й появляється вона тоді, коли появляється і сама Теріл. 

 -Ти дійсно не пам'ятаєш тієї ночі, чи крутиш мені голову? - рука провела по власним вустам, згадуючи поцілунок. - Дівчисько, - цю фразу він сказав з легким сміхом, - подумаєш, а вона мені голову скрутила… й так, щоб лише на неї дивився. 

 Зненацька, двері відкрились й зайшов радник юнака:

 -Його Високість - принц Коморен, запрошує вас сьогодні вечером до палацу на серйозну розмову. 

 -Невже він щось запідозрив, поклич лікаря. - Шаль відійшов від вікна й вже сів за стіл. 

 Невдовзі прибув лікар, а по сумісництву й права рука юнака. 

 -Я слухаю вас. 

 -Як гадаєш, принц міг щось дізнатись про мій план, або щось запідозрити? 

 -Гадаю що ні - мала вірогідність, тай якщо він щось здогадується по пораненій нозі, тоді просто вдавайте що не такі сильні, як йому здалось. 

 -А якщо дійсно дізнався про темну магію? 

 -Звідки? Я думаю ви занадто переймається принцом. 

 -Тобі здається. 

 -А чому ж ви гадаєте, що Його Високість про все знає? 

 -Сьогодні ввечері він мене запросив до палацу. Завжди навпаки - старався уникнути зустрічі, а його вчинок дуже підозрілий. 

 -Думаю, якщо ви відмовитесь, тоді буде ще більш підозріліше. Так що робіть так, як я вам сказав й тоді все має бути добре. 

 -Добре. Дякую за пораду, можеш іти. 

 Теріл ходила садом, ноги понесли її до альтанки. Дівчина зайшла всередину. П'ятки торкнулись холодного каменю. Довкола було доволі тихо й безлюдно. Вона поставила взуття на лаву й сама сіла поруч. 

 Довго залишатись в Шаля вона не могла, він й так зробив багато доброго для неї, і повертатись до сестри вона не хотіла. Тож їй потрібно якось заробити гроші.