Розділ 19 Поцілунок для одного

 Шаль сидів біля ліжка дівчини. Прислуга вже переодягнула її у ніжну білу сукню. Теріл лежала закутана й вся трусилась. На голові був компрес. Лікар сказав, що їй просто потрібно відпочити, але Шаль не зміг залишити її. Що як їй стане гірше? 

 Зараз їй сниться якийсь бурний сон. 

 -Що там? - вона почала нерозбірливо говорити. - Песик! 

 Після цих слів дівчина взяла Шаля за голову, дивно, проте її очі були закритими. Вона й досі спала. Теріл почала гладити його сріблясте волосся, парубок в свою чергу їй підкорявся. 

 -Ти такий милий. - Вона зупинилась й Шаль просто дивився на її замкнуті вічі, посміхався дивлячись на неї. Що їй зараз взагалі сниться, якась собака? А він і є тою собакою?

 Коли парубок думав, Теріл взяла Шаля й поцілувала… Поцілувала?!

 Він тут же скочив на ноги й узявся за власні щоки, що так сильно пашіли. Руку він поклав на сорочку, там, де сильно калатало серце. Що це дівчисько собі дозволяє?! Шаль торкнувся власних вуст й поглянув на неї. 

 -Де ти, собачка?... - Дівчина махала руками й знову бурчала. 

 Серце вистрибувало з грудей. Це був дуже швидкий поцілунок, проте… йому ніби сподобалось… Ні! Не може такого бути! Він востаннє поглянув на Теріл й вийшов з кімнати. Закривши за собою двері Шаль сперся на них. Він не міг зупинитись думати про дівчисько, про той неочікуваний поцілунок. 

 Якесь дивне почуття вирувало всередині, вона робить його божевільним, заставляє думати лише про себе. На обличчі вималювалась посмішка, яка ще довго не могла зникнути. 

 Наступив ранок, ніжні й настирливі сонячні променці заставили Теріл прокинутись. Що з нею відбувалось взагалі? Вона нічого не пам'ятає. Й де вона зараз? Чому одягнена в нічний одяг? Роздуми обірвала покоївка, що зайшла в кімнату. 

 -Ваш сніданок, міс Теріл. 

 -Перепрошую, а я де? 

 -Ви не знаєте де ви? - Дівчина поклала їжу на стіл. - Ви, міс, у помісті Їля молодшого. 

 -Їль? А це хто? - Теріл почала вставати з ліжка тримаючись за голову. 

 -Ні, ні, не вставайте, просто сядьте. Я можу вас погодувати. 

 -Не потрібно, я сама. Так хто цей Їль молодший? 

 -Шаль Їль, - Теріл різко підскочила. Він забрав її, але навіщо? - вибачте мені за таку питання, але я думала, що ви знайомі. Ну розумієте, наш пан доволі строгий, а у вашій кімнаті він провів пів ночі… 

 Невже? Теріл нічого не пам'ятала, проте чому він так піклувався про неї? 

 -Дуже дякую вам за сніданок, як вас звати?

 -Мене? - Дівчина оглянулась. - Анна. 

 -Анно, а ви не могли б покликати Шаля, я хотіла б з ним поговорити. 

 -Так, звичайно, я йому повідомлю.

 Теріл поглянула на їжу. Насправді їй дуже хотілось їсти. На підносі красувався гарячий курячий суп, аромат якого долинав до дівчини. Поруч нарізаний скибочками хліб, тістечко, чай. Вона приступила до трапези, суп був дуже смачний. Повар Шаля готує найсмачніші супи на світі. 

 Коли Теріл зкуштувала основне, тоді в двері хтось постукав. 

 -Заходьте. - В кімнату увійшов Шаль. 

 -Теріл, з вами все в порядку? 

 -Так, я хотіла вам подякувати за те, що допомогли мені, й що стежили вночі, щоб зі мною нічого не сталось. Але навіщо ви це все робите? 

 -Я… - А й справді навіщо він це все робить? - Я не знаю, просто побачив вас у поганому стані й не зміг пройти мимо. 

 -Ще раз дуже вам дякую, не могли б ви розказати що зі мною вчора було, я зовсім нічого не пам'ятаю.

 Шаль опустив очі. Й дійсно, звідки вона мала пам'ятати, Теріл лихоманила. Проте невже дійсно не пам'ятає того поцілунку?

 -Я знайшов вас, коли падав сильний дощ, вам було зовсім погано й я вирішив допомогти. Тут вас оглянув лікар й дав ліки. Доречі, вам потрібно їх випити, ось вони на блюдці з чаєм. - Дівчина лише тепер побачила пігулки. 

 -Ох, я знову завдала вам клопот. Не переживайте, я зараз же піду до дому. 

 -Куди ви підете? 

 -Додому… 

 -Теріл, я знаю, що вас вигнали з дому, це ж правда? 

 -Так… 

 -Тут є якась моя провина? 

 -Ні, зовсім ні. Ви навпаки мені допомогли, це все я винувата, не слід мені було злити батька...Не потрібно було мене забирати звідти. 

 -Чому? - Шаль був збентежений відповіддю. 

 -Боюсь, якщо ви будете й далі мені так зичити, тоді я… - після цього дівчина мовила зовсім тихо. - Прив’яжусь до вас… - Лице дівчини покрилось рум'янцем. - Ні, ну тобто я маю на увазі, тоді ми станемо друзями! - Шаль посміхнувся. 

 -А що ж у цьому поганого? - Проте в думках парубок також боявся, що не зможе її відпустити після її слів. 

 Коморен накинув плащ і вже був готовий йти, аж тут йому на очі попався Джон. 

 -Підеш зі мною до Кавісси?

 -Я не можу, Рен, вона запросила тебе, а не мене. 

 -Але, Джон, невже ти так просто відпустиш шанс навідати свою любов? 

 -Досить так говорити! І так, гаразд, я з тобою піду. 

 Джон схопив свій плащ й подався з Коморен до конюшні. Принц звернувся до конюха. 

 -Виведи коня для Джона, він зі мною їде. 

 Поки чоловік відходив, Коморен став на одне коліно й приклав руку до трави, щось мовив в думках й з самої землі появилась рижокоса тварина. 

 -Жаринка, ми так давно не бачились, скучила? - кінь почав тупцяти й принц погладив її оксамитову вогняну шерсть. 

 Невдовзі конюх вивів білого швидкого коня і для Джона. Хлопці швидко осідлали тварин й метнулись з палацу. 

 Помістя Де'мпла було недалеко, тому вони приїхали доволі швидко. 

 Коморен зістрибнув зі свого коня й поставив долоню на його голову. Жаринка почала провалюватись крізь землю й через злічені секунди зникла з поля зору. Джонового коня забрав конюх й відвів до конюшні. 

 Перед будинком Де'мпла був величезний сад - чи не найпрекрасніший в імперії. Весь осіяний кремовими трояндами Женев'є. Сорт, таємниця якого століттями зберігається земляною стихією. 

 До них вже спішила Кавісса. 

 -Ваше Високосте, мені приємно бачити вас сьогодні. - Зустріла Коморена дівчина вишуканим реверансом.