Розділ 18 Марева

Вечоріло, а Теріл так і не впускали додому. Батько на неї дуже розлютився. Дівчина сиділа на лавці, дув сильний вітер, вона дивилась на Слах, він хоч трохи зупиняв її паніку. Вона не знала що їй робити, відчуття ніби ось-ось й її дозволить впустити батько, але цілий день пройшов марними сподіваннями. Й піти нікуди вона не може. 

 Вона просто сиділа на лавці, дивилась на Слах, аж тут їй на руку впала краплина води. Теріл стривожено підняла голову. З неба почав падати дощ, вона хутко здійнялась й побігла під дах будинку, знову почала стукати в двері. 

 -Батечку, може впустимо її, дощ почався! - говорила Фанні, дивлячись у вікно. 

 -Якщо до завтрашнього ранку простоїть - тоді впущу. - Відповідав містер Сауз Німфей читаючи книгу. 

 -Але, батечку, сестра може замерзнути, захворіти. 

 -Ну то й що, зате тої ночі в неї все було в порядку! - Він й досі був злим на доньку. 

 -Ну все-все, не зліться лишень. Чаю трав'яного вам зробити? 

 -Буду не проти. - після цього Фанні мерщій пішла до кухні, а батько повернувся до книги. 

 Поки вода кипятилась, дівчина подивилась в вікно. Теріл стукала в двері. Фанні б відкрила їх, все ж задача від Шаля… Згадуючи фіолетові очі, дівчина зашарілась. Схоже до парубка Фанні ставилась далеко не байдужо. Він платить їй за це, проте вона була певна, що Шаль також має щось до неї відчувати. Три роки пройшло з їхньої першої зустрічі, а він ні одного натяку їй не дав... Фанні б ні за які гроші не погодилась ділити викрадену ману Теріл, проте фіолетові очі вона хотіла бачити на довго. 

 А зараз підставляє Шаля, потрібно назад повернути це дівчисько й тоді все буде як і раніше. 

 Ніхто так і не відчинив дверей. Теріл безпомічно сперлась на них. Їй стало якось тяжко, ноги прогиналися в колінах, дівчина почала втрачати свідомість. 

 Всі справи Шаль закінчив, тож він може впевнено їхати до дому, проте… щось не відпускало його. Він має провідати Теріл. Що там з нею, хоча б поглянути здалека на її будинок. 

 Хутко, парубок завернув коня й поїхав туди, де жило це дівчисько. Воно його зовсім не цікавило, всього лише іграшка, з якої він видобуває ману. А чи справді вона лише іграшка для нього? Може не варто їхати, ще як на зло почав падати сильний дощ. Але тіло не слухалось його, кінь ставав все швидшим і швидшим. 

 Приїхавши, він нікого не побачив. Але що це? На лавці просто стояла біла коробка. Шаль підійшов й взяв власний подарунок. Чому дівчисько так просто залишило його тут, їй не сподобалась сукня? Та бути такого не може! 

 Зненацька, біля входу він почув якійсь звуки. Парубок тихо підійшов, подивився з-за кута. Там лежало дівчисько. Все промокше й беззахистне. Він присів біля неї, й припідняв її голову рукою. Що вона тут робить, вони попрощались ще зранку, а вже вечір. Й одягнута так, як вони бачились востаннє - подерта стара сукня. Постукати в двері? Ні, схоже Теріл не впускають додому, та ц не можна щоб Фанні його побачила, а то на думає собі всякого. І що робити? Залишити її лежати на камені - не варіант. А до свого будинку повернутись вона також не може. Ну що ж, вихід лише один. 

 Шаль взяв дівчину на руки, закрив її голову магічним плащом, що не промокає. У неї були заплющені очі, на них спадало декілька пасом мокрого волосся, парубок забрав їх своїми довгими пальцями рук. 

 Юнак вмостився з Теріл на коні, вона була дуже близько. Її мокрий одяг та волосся впритик пригорнулись до Шаля. Через шовкову сорочку він відчув холодок її доторків. Не вільно сам посміхнувся. 

 -Батьку, не потрібно! Будь ласка, я більше так не буду! - з її очей полились сльози, схоже дівчисько лихоманить - захворіла либонь. Значить її дійсно вигнали із дому, а якби Шаль привіз її перед змаганням, тоді її б впустили? Що з ним робиться? Ні, все він зробив добре, та й взагалі його це бентежити не має. 

 Парубок зменшив швидкість коня й торкнувся долонею її чола, воно було дуже гарячим! В неї гарячка?! Шаль поспіхом її ще більше закутав в плащ та дуже швидко помчав. 

 Усю подальшу дорогу кінь не втрачав швидкості. 

 -Лікарю, огляньте її й пошвидше. З нею немає нічого статись!

 -Гаразд, містере Їль, але вам потрібно вийти. Зачекайте поки за дверима. Все ж, якщо в неї гарячка їй потрібно замінити одіж… - Шаль зашарівся.

 -Кхем. Так, покоївка скоро принесе їй нову сукню. - Після своїх слів він метнувся в коридор. 

 Теріл стояла на краю скали, знизу був водоспад й повно води. Дівчина тримала кошик зі Слахом в руках. Навпроти - Фанні, яка підходила все ближче й ближче до Теріл. Аж ось сестра була зовсім поруч й штовхнула її на зустріч смерті. Дівчина почала падати й кричати, Слах з кошика почав вилітати й вмить все зупинилось. 

 Теріл не чула звуку води, Слах зупинився прямо перед її очима. Вона схопила рослину й сама не знала чому, стисла голубу серединку квітки між пальцями. Приклавши трішки зусиль серединка трісла, звідти вилетіла вода. Проте вона не була проста, вона була прив’язана до дівчини. Немов змія, вода кружляла навколо руки Теріл. 

 Зненацька, полускали всі серединки. Час знову пішов як і раніше, вона почала падати. Але вода зібралась хмаринкою під дівчиною й не дала їй впасти. Аж ось хмаринка, разом із Теріл, піднялась вгору. Вона почала літати по лугу, знизу було поле Слаху, всі серединки перетворювались на воду й ось знизу вже було море, хмаринка зникла й дівчина тендітно спустилась на воду. Теріл могла ходити по воді! Це було так дивовижно, що не передати словами. Дівчина ніби ходила по пуху, вода деінде лоскотала її голі п'яти. 

 Було спокійно й тихо, проте звідкись залунав собачий голос. Дівчина побігла до джерела шуму, там стояв великий гарний песик. Вона почала його гладити, й в кінці поцілувала в носик. Далі сон ставав все більше й більше незрозумілішим.