Розділ 17 Прощання з Шальом

 Шаль мав відвести Теріл. Сама дівчина обдумувала, що їй робити. Просто повернутись, знаючи всю правду? Ні, проте іншого вибору вона також немає. Залишатись в Шаля навічно вона не може. Теріл востаннє поглянула на себе, в дзеркалі побачила обдерту сукню, потріпане волосся. 

 Зненацька підійшов Шаль, він завжди робив це тихо й несподівано для Теріл. 

 -Ходімо? - сказав він, дивлячись на дівчину. - Доречі, в мене для вас дещо є. 

 -Справді, що ж? - з-за спини він витяг пакунок. - Не потрібно було… 

 -Спершу відкрийте. 

 Теріл побачила всередині сукню. Дуже красиву. Була вона відтінку перлин, переливалась ніжними кольорами, піддол прикрашений мереживом, так само як і декольте. Сама сукня не дуже пишна - не схожа не весільну. 

 -Дуже вам дякую, сукня надзвичайно красива. - звичайно, Шаль це знав, від така одіж сподобається любій дівчині. - Але я не можу її прийняти, вибачте. Мені здається, що вона дуже дорога. 

 -А куди мені її діти, якщо ви її собі не візьмете, тоді я її викину. - парубок сказав це твердо, проте всередині був здивований. 

 -Не слід, краще віддайте її своїй дамі серця, або ж на благодійність. 

 -Та візьміть вже собі цю сукню, це за те, що ви подерли свою, аби допомогти мені. 

 Дівчина взяла пакунок та подякувала. 

 -Можемо їхати? -мовила Теріл. 

 -А ви не будете переодягатись? - Шаль здивовано подивився на неї. 

 -Ні, а потрібно? 

 -Як хочете. - дівчина не переставала його дивувати. 

 Невдовзі вони стояли вже на подвір'ї, навколо пахло квітами та свіжоскошеною травою. 

 -Мій дім знаходиться поблизу хащів, просто відвезіть мене туди, а далі я сама дійду. 

 -Гаразд. 

 Шаль застрибнув на коня й подав руку дівчині. Теріл, кмітливим рухом, вмостилась позаду. 

 Вони рушили. 

 Принц прогулювався садом разом із Джоном. 

 -Як думаєш, що задумав Шаль? Чому не відбився від моєї атаки, схоже спеціально. 

 -Я навіть не здогадуюсь, що відбувається в його голові. Усі його вчинки не підкоряються моїй логіці. 

 -Він привів на поєдинок дівчину! - Коморен цього не забуде. - Хто ж знав, що біловолоска знайома з Теріл. 

 -Почекай, Теріл? - Джон згадав ту дівчину, яку зустрів вчора, невже вона після своїх слів подалась до Шаля? 

 -Ну так, а ти що її знаєш? 

 Коморен зупинився, Джон також. 

 -Так. Вчора я був в центрі, з нею заговорила Кавісса, тому я одразу наклав на неї підозри. Ми погомоніли, а виявилось, що вона просто відбилась від своєї сім'ї, проте в кінці до них так і не повернулась. 

 -Це так дивно, невже вона подалась до Шаля? Які в них відносини. Довідайся щось про це. 

 -А що тут такого, Рен, дівчині не можна знайомитись з людьми? 

 -Можна, але тільки не з Шальом. Він небезпечний, хто-зна, чи утримує він її й навіщо тримає під боком, навіть на поєдинок приволок, виродок. 

 -Рен, ти якийсь дивний. Що з тобою робиться? Як тільки починаєш говорити про Шаля, відразу згадуєш ту дівчину. Й починаєш шаленіти.

 -Нічого я не починаю! Та й взагалі, це не важливо. - Коморен подався кудись вперед. 

 -Ти куди? 

 -В місто. 

 Ось Теріл побачила хащі, поблизу свій рідний дім. Вона не хотіла повертатись, згадувала тверді, немов лезо меча, слова, які прорізали її душу. Проте вибору у дівчини також не було. 

 -Знаєте, містере Шаль… 

 -Ой, тільки не кличке мене містером, невже я настільки старий? - на ці слова дівчина лиш усміхнулась. 

 -Ні, зовсім ні, отже, Шаль, я дуже вам вдячна. Сподіваюсь, десь в майбутньому,  ми знову зустрінемось й тоді вже я вам допоможу. Якщо вам потрібна буде моя поміч, тоді ви знаєте де я живу. - Після цих слів дівчина попрямувала в бік будинку. Шаля не залишало відчуття, що зараз вона повернеться, проте схоже про це Теріл навіть і не думала. Якесь дивне почуття було всередині парубка, що сидів на чорному коні, з перев'язаною ногою й пусто дивився в даль. 

 Теріл йшла на зустріч відчаю й віддалялась від життя. Вдома вона почувала себе захищеною, але не щасливою. Невже знову все буде так як і раніше, і Фанні з батьком просто так закриють очі на все, що було? 

 Дівчина підійшла до самих дверей, щось зупиняло її не стукати. Вона оглянулась в надії побачити Шаля, проте його вже не було. Тепер Теріл остаточно рішилась. Рука постукала в дерев'яні двері. 

 Відкрила пані Джорджина. 

 -Теріл? Де ти була? - жінка була схвильована і трішки злісна. - Я б прийняла тебе, але батько… Він наказав не відчинити тобі двері. 

 За деякий час біля дверей зібралась уся сім'я. Батько був надзвичайно злий:

 -І де ти шлялась цілий день!? Хто тобі давав право втікати!? - усі трохи відійшли. Кожен боявся злості батька. - Невже в якогось чоловіка ночувала!? Так!? 

 -Батько… - дівчина готова була розплакатись, завжди сльози підступали, коли хтось кричав на неї. 

 -Не клич мене так! Тобі в цьому домі ніхто не радий, йди звідси. Йди і не повертайся! 

 Очі дівчини заповнились слізьми. Невже батько дійсно її просто так вижене? Схоже що так, адже перед її носом двері закрились. 

 На душі стало тяжко. Знову і знову згадувала батьківські слова, - "не називай мене так... ". Їй нікуди йти, тому вона сиділа в саду.