Розділ 15 Поєдинок

 Зранку було холодно й досить темно як для весни. Проте Теріл встала рано. Вона застелила ліжко, зібралась й уже була готова йти. Вийшовши в коридор через просторі вікна дівчина побачила підготовку - запрягали коня. Вона підійшла ближче, подивитись що там. 

 -Ви вже проснулись? - зненацька праворуч появився Шаль. Одягнений він був просто: фіолетова шовкова сорочка, зручні штани. 

 -Так, я щиро вам дякую за гостинність, але я мушу йти. Я не можу так просто витрачати вашу доброту. - куди вона піде? І Шаль її так просто нікуди не відпустить, Теріл потрібна йому. Та і дівчина не така проста, навіть зацікавила його, ніби добра, але водночас може нести велику небезпеку всім його планам. Потрібно тримати її при собі. 

 -Не хочете поснідати? 

 -Ні, дякую. - Мовила Теріл, але живіт по-зрадницьки забурчав. 

 -Ходіть зі мною, я якраз йду в їдальню. - Дівчина попрямувала за ним. 

 Стіл був гарно засерверований. На ньому лежала одна тарілка, одна виделка, один ніж, таця з хлібом, якийсь суп і салат. Дівчина сіла за стіл, коли Шаль наказав принести ще одні прибори. 

 Невдовзі вони почали їсти. Суп був смачний чи то від того, що справді приготований професіоналом, чи від того, що дівчина вже давно нічого не куштувала. Але їла Теріл із задоволенням. 

 Вона подивилась на Шаля, він був доволі високим… білосніжне волосся спадало на плечі. Тоді дівчина подивилась на його руки, вони виглядали сильними. Довгими пальцями він би міг немов ангел перебирати струни арфи десь на хмаринках. А фіолетові очі…таких вона ще не бачила, як фіалки. Нарешті Теріл побачила його погляд на собі. Їй стало ніяково й вона втупилась у свою тарілку. 

 -Щиро вам дякую за сніданок й за комфортну ночівлю. Я вже, мабуть, піду. Покажіть мені, будь ласка, де вихід. 

 -Гаразд, ходіть зі мною, я можу вас підвести, ви ж не знаєте виходу звідси. 

 -Не знаю… Це не будуть лишні клопоти для вас? 

 -Ні, ви про таке не переживайте. 

 Через кілька хвилин Теріл скакала галопом притулившись до Шаля. Його кінь був чорним як ніч. Дівчина взяла себе на думці, що ця тварина не така швидка як рижокосий кінь Коморена.

 -Пані, перепрошую, але мушу вам дещо сповістити. 

 -Так, я вас слухаю. 

 -Зараз, на жаль, я не зможу вас відвести до вашого дому. 

 -Чому? 

 -Я спішу на поєдинок з одним юнаком, проте зможу відвести вас після. 

 -Буду вдячною. 

 Шаль швидше почав їхати, Теріл поштовхом ще більше притулилась до нього. Ніби нічого такого, але… Серце юнака почало битись частіше, від цього Шаль ще швидше поїхав, надіючись, що такого більше не станеться. Проте серце вискакувало з грудей. Голова ніяк не могла думати про щось інше, думки лише про те дівчисько позаду. 

 Коморен уже був на арені. Зверху було небо, темне небо. Весна почалась, а сонце виходить пізно. Всього через кілька хвилин через арку ввійшов Шаль, а позаду якась особа закутана в чорний плащ. Хто це? Юнак щось сказав незнайомцю й той пішов на трибуни, біля людей принца. 

 -А це хто? - спитав Коморен, коли Шаль був вже поруч. 

 -Це? Неважливо, моя супутниця. 

 -Що? 

 -Кажу, не бери до голови.

 -Лише ти, так безтурботно називаєш принца по імені. - Обидва підійшли до шпаг й взяли собі по зброї. 

 -Хах, думаю мені можна пробачити за красиві оченята. 

 -Не зазнавайся. 

 Теріл було вже дуже цікаво дізнатись що там, але Шаль наказав їй не піднімати голову, бо тоді спаде каптур. Голос суперника був знайомим, відлунням грав в голові, проте багато слів вона не чула. Але хто це? Теріл без очей, неначе без рук. 

 Десь поблизу крикнути початок першої дуелі. Все ж цікавість була сильніша за дівчину, вона підняла голову, каптур спав з її голови. Вона почала оглядатись. Спереду сидів… Джон?! Так, це дійсно був Джон, але Теріл не подала виду, поруч ще з десять незнайомих людей. Тоді очі подивились до найцікавішого - поля бою. Там був Шаль, він тримав шпагу у руці, поруч… не видно, хто це? Ззаду зовсім не здогадатись. Хто бився з Шалем? 

 Їхні шпаги з'єднались. Теріл ніколи не була глядачем поєдинку. Й навряд чи хотіла ним бути… Хтось може поранитись. А що як Шаля ранять, або він свого суперника? Ні, це просто жахливо. Теріл натягла каптур, щоб не бачити цього. 

 Лише зараз дівчина помітила, що не чує тяжкості. Вона має сили. Невже це пов'язано з маною? З тим, що зараз Фанні не має змоги забрати її? 

 Фіолетові очі підло дивились на Коморена, він точно щось задумав, хоче обхитрити якимись магічними прийомами. Коморен бився напружено, не підпускаючи до себе супротивника. Той теж був не промах, але в володінні мечем принцу не було рівних. 

 Ось фіолетові вічі глянули кудись, парубок не втратив шанс і вправним рухом шпага супротивника вилетіла з його руки. Шаль не встиг нічого зробити, проте зараз зазнав поразки. 

 Почалась друга дуель. Тут вже можна було використовувати магічні сили, у Шаля тут є шанси. Він встав у бойову стійку, Коморен не відставав й також був готовим до битви. Першим почав принц, шпага накинулась на Шаля, але той відбився магією повітря, яку наклав на свою зброю. Коморен зрозумів, що сили противника збільшились за ці останні роки. 

 -Ха, а ти змінився, Шаль. 

 -Не лише я змінився, змінилось усе: в тому числі й ти. Давай, скористайся своїми новими прийомами. Випробуйте їх на мені, Ваша Високосте, це буде честь для мене. 

 -З радістю. - ця біловолоска, як кликав Шаля Коморен, через його довге волосся, почала дратувати його. Викликає на емоції, невже справді хоче получити, чи знову ці хитрі вибрики? 

 Коморен з полум'яним мечем подався на Шаля. То й же просто стояв й дивився на це все. Тут було щось не те, але принц вирішив не подавати виду. Вогонь розрізав шпагу суперника й зробив поріз на його нозі. Полилась кров. 

 Каптур Теріл спав, коли та на мить підняла голову, золоті локони знову були на волі. Вона побачила, що зараз вони просто стоять. Лице незнайомця дівчина й досі не бачила. Зненацька, меч противника огорнувся полум'ям й долі секунди вдарив по Шалю. На землю крапнула кров з його ноги. Теріл тут же стала й побігла на поле бою, крапля була ніби сигналом для неї, серце дівчини стислось. Вона не могла терпіти насилля, вона не могла терпіти ран. Їй було байдуже, що поєдинок не завершився, їй було байдуже, що подумає Джон, їй було байдуже, що скаже Шаль. Хоча на останнього їй не байдуже - зараз йому потрібна допомога.