Розділ 13 Нові знайомства

  Обернувшись, Теріл побачила дивного юнака приблизно її віку. Одягнений він був у все нове: темно коричневий плащ, чорні чоботи, звичайні штани та муслинову сорочку. Коричневі пасма волосся спадали на чоло хлопця. Чорні очі розглядали дівчину:

 -Перепрошую, пані, ви знайомі з Кавіссою Де'мпла? 

 -З ким? Вперше чую. 

 -З дівчиною на сцені, але схоже що ви її не знаєте… 

 -З чого ви взяли що ми знайомі? 

 -Ви, мабуть, не з міста, бо тут усі знають Кавіссу і те, що вона з вами заговорила робить вам велику послугу. 

 -Я трохи не розумію ваших слів. 

 -Якщо молодша Де'мпла вам щось мовить, тоді рахує вас красивими, тоді усі рахуватимуть вас красивими, адже Кавісса - законодавиця моди в імперії. Навіть у будинку Де'мпла немає некрасивих прислуг. Раджу вам сьогодні не попадались на очі людям, бо тоді вони розірвуть вас на частинки. - юнак зняв свій плащ й накинув його Теріл, а тоді рукою одягнув їй каптур на голову. - Ось так краще. 

 -Дякую, це зайві клопоти, я обов’язково вам верну ваш плащ. Доречі, а ви не бачили двох людей: високого чоловіка трохи старше сорока, у синій блузі та дівчину дві краплі води як я, лише з зеленими очима, коричневим волоссям та у жовтій сукні? 

 -Ні, а щось сталось? 

 -Так… Ви вже зрозуміли, що я не тутешня і зовсім нічого не знаю, а тут ще й від сім'ї відбилась. Я не знаю де їх можна знайти… -дівчина засмутилась.

 -Не переживайте, я допоможу вам їх знайти. Доречі, я Джон. 

 -Я Теріл, приємно познайомитись. А ви тут часто буваєте, так? - Дівчина почала йти поміж вулиць слідом за Джоном. 

 -Так, достатньо. 

 -А можна запитання? 

 -Давайте. 

 -Чому ви пішли за мною?

 -Я… ? - Джон не міг так просто, якісь незнайомці розповісти, що він слідкує, щоб з Кавіссою нічого не сталось. Ніхто на неї не напав, хоч охорони вона має достатньо, проте все ж… Як можна не хвилюватись за рижі хвилі, що так елегантно спадають на її плечі? Поки вона ще не вийшла заміж… - Ну, навіть не знаю, просто примітив вас серед люду. 

 -Ну гаразд. - Вони пройшли на доволі широку торгівельну вулицю - базар. Можливо десь тут є батько і Фанні? Роздивляючись прилавки, вона помітила схожі постаті, дійсно - це вони! 

 -Містере Джоне, дуже дякую за плащ, але схоже я знайшла тих, кого шукала. Дуже вам вдячна! -вона зняла верхній одяг і простягнула його юнаку. 

 -Завжди радий допомогти, гарного дня! 

 -Вам також! -мовила Теріл уже прямувавши до Фанні та батька. 

 -Батьку, це гарніше. - мовила Фанні. 

 -Ну гаразд, берем оце. -сказав батько до Фанні. 

 -Сестрички, а ти що думаєш? -звернулась вона до Теріл. 

 -Так, думаю ти права. 

 -Ось бачите, а я казала! 

 -Так, поставте це і це. 

 Вони що, зовсім не помітили її відсутності? Теріл нічого не сказала про те, що її не було. 

 -Фанні, мені ще зайти в овочевий відділ, і можемо їхати. 

 -Гаразд, батечку, я ще прогуляюсь вулицями. 

 -Тоді зустрінемось на площі. -після цих слів батько кудись рушив, Фанні також, вони ніби і не помічали Теріл. Дівчина попрямувала за сестрою. 

 Вони йшли й нічого не говорили одна одній, якби не скупчення галасливого люду, було би ніяково. Але Теріл покірно йшла слідом за Фанні. 

 Зненацька, сестра повернула в сторону темних хатин, звичайно, дівчина пішла слідом, але наткнулась на якийсь камінець й трохи відстала, але у цьому коридорі не було людей, тому Фанні було добре видно. Дівчина відкрила двері й зайшла всередину. Теріл залишилась назовні.

 Дівчина тихо підійшла до привідкритих дверей, жіноча чуйка підказувала, що лізти не слід, але підліткова дитячість змусила підійти ближче й трішки підслухати розмову. 

 Око Теріл заглянуло у шпарину й почало розглядати усе: Фанні, що сиділа на оксамитовому кріслі,  незнайомця, що сидів поруч, але його обличчя не було видно, великий круглий килим, тьмяне освітлення, догораючі свічі. Нарешті Теріл почала вслухатись у розмову, вона була не менш дивною. Першою почала Фанні:

 -Вона не здогадались поки. Але однієї ночі її не було! Я прийшла, а її немає, просто крізь землю провалилась! 

 -Як це не було?!- скрикнув чоловік різко вискочили з крісла. - Фанні, як ти могла це допустити?! 

 -Вибачте, але її ніде не було, я обшукала весь будинок. 

 -Тепер завжди тримай її в полі зору, можливо вона здогадалась?

 -Ні, вона не настільки розумна. 

 -Все-одно, вона не могла насититись власною маною за один день, щоб почати використовувати сили. 

 -Могла… 

 -Що? 

 -Вона почарувала.

 -Що ти мені кажеш?! Вона не могла, не могла! Навіть якщо у самого імператорського сина забрати стільки мани, скільки ти забрала у своєї сестри, - як це, у своєї сестри...? вони про Теріл розмовляють?! Дівчина від здивування мало не с крикнула, тому закрила рот долонею. - тоді навіть він не зможе чарувати, але принц рахується наймогутнішим в імперії, наймогутнішим, Фанні! А тут якесь дівчисько, як виявилося за одну ніч насичується маною з нуля! Гаразд… що саме вона зробила? Якщо кинула кухлик магією чи ще щось - це поки нічого такого. 

 -Вона відкинула магією, з її слів, чоловіка. 

 -Фанні, якщо ти це все не влагодиш до наступної зустрічі, тоді тебе чекатимуть великі неприємності! Це має допомогти. -чоловік поставив перед сестрою якийсь мішечок. 

 -Підсипай в чай перед сном по дві чайні ложечки, по смаку чай буде таким самим,  як чай з цукром. Це забезпечить міцний сон, а далі і сама знаєш свою роботу. 

 Фанні спритно взяла мішечок. Теріл зрозуміла, що розмова їхня закінчилась, тому дівчина швидко подалась до люду, звідти потрібно знайти цю площу, про яку говорив батько. 

 -Дівчино? -Теріл обернулась, це був якийсь хлопець, - дівчино, це ви? З вами говорила пані Кавісса? 

 -Ну так…  

 -Ви й справді дуже гарна. - Усі люди почали обертатись на Теріл. 

 -Дякую, мені приємно… -Люди почали підходити ближче і ближче. Теріл помалу почала відходити. Тоді вона згадала Джона, а він їй говорив. Краєм ока вона помітила Фанні, яка виходила з-за чорного кута. Згадуючи слова сестри, Теріл захотілось плакати, але ні. Зараз не час румсяти, як мінімум не тут. Нічого кращого дівчина не придумала як просто втекти від всіх неприємностей.