Розділ 12 Важкий подих свіжості

 Сьогодні середа, а це означало, що Фанні разом із батьком їдуть у місто. Батько - як глава сім'ї, а Фанні як донька, яку не соромно показувати люду, у якої прекрасні магічні здібності. Разом вони їхали на місцевий базар та купували продукти, або ще різні дрібнички, які побажає дівчина. Теріл зазвичай майже нічого не перепадало, вона лиш роками сиділа вдома та нічого не робила. 

 Ось, коли сестра та батько вже запрягали коней, у грудях дівчини щось мовило. Величезне бажання кинулись на її плечі. Теріл надзвичайно сильно захотілось подивитись на базар - вибратись у місто. 

 -Батьку, можна поїхати з вами? -поглянула вона жалісними очима на містера Відена. 

 -Ні звичайно, - гаркнув чоловік у відповідь, - знаєш як люд буде дивитись на тебе? Лише я - без магічних сил - зможу витримати погляд тих людей, що стільки років нас призирали й принижували! 

 -Але, батьку, учора! Учора в мене вийшло чарувати! Це було дивовижно. - усі дивно глянули на Теріл. Найдивніше, навіть із якимось жахом, дивилась Фанні, що сиділа позаду містера Сауз Німфея, проте через мить голосно зраділа. 

 -Сестричко, це просто чудово! -мабуть, це було здивування, але її зелені очі такі дивні були в той момент...нічого - здалось. - Батечку, якщо Теріл дійсно має сили, тоді їй нічого соромитись, візьмемо її з собою? 

 -Дійсно? - усе ще здивовано дивився на доньку чоловік, що вже вмостився на своєму місці. 

 -По дорозі ми поговоримо, з сестричкою цікавіше їхати! 

 -Лише заради тебе, сонечко. - він показав очима, що Теріл може поїхати з ними. 

 Коні заіржали, а колеса покотились - віз вирушив. 

-Ти їдеш в оранжерею до Кавісси в цю п'ятницю… -сказав засмучений Джон. 

 -Джон, вибач…я пробував сказати імператриці що не хочу виходити за неї, але мене вона не слухає! 

 -Рен, це не твоя провина, тому тобі не треба вибачатись. - Коморен все одно не міг дивитись на сумного друга. Він щось придумає. Обов'язково щось придумає... 

 -Їхати якщо чесно не так вже й довго, тим паче, час швидко пройде за балачками. То як ти все ж почарувала? Як це відбувалось? 

 -Усе було дуже дивно. Зранку вчора прийшов містер Брут. І… і почав лізти до мене на поцілунки. Я не знаю, це було щось таке дивне, зсередини щось вирвалось і я дала здачі... 

 -Що?! Теріл, тобто ти прогнала містера Брута?! Що ти наробила! Теріл, ти не уявляєш яку помилку ти зробила! Ти вирішила піти проти моєї волі?! 

 -Батьку, але чому саме містер Брут? 

 -Бо він барон! За його гроші ми мали оплатити життя Фанні в місті! - Містер Віден сказав це голосно, але після його слів стало так тихо… Він пожалів що сказав ці слова, хоч вони і були правдою. Він з дружиною були готові до будь чого, лише щоб Фанні мала безтурботне життя. Теріл з роспачем глянула на нього. 

 -Фанні? … Це все було заради Фанні? А про мої почуття ви не подумали? Ви не подумали про мене? - серце кольнуло в грудях. 

 -Тихо будь! Завдяки Фанні наша родина стане процвітати! А ти нінащо не здатна, лиш зайвий груз після Фанні! 

 -Батьку… тобто ось так ви думаєте про мене?... - Блакитні очі промокали, як і серце. Якийсь меч наскрізь його прорізав. - Краще я б не народжувалась, так? Ось як ви думаєте!? - серце прищемило ще дужче, що сталось? Вона образила батька? А він… Він її не образив? Серце завжди боліло від поганих вчинків Теріл, але чому в неї болить серце коли зараз її образили?! 

 -Я такого не говорив! 

 -Мати також мене за ніщо тримає, так? 

 -Теріл, ти зараз робиш із себе якусь… 

 -Якусь потрібну? 

 Батькові не було що сказати, Теріл полізла в самий куточок возу. Груди стикались від болю, вуста тремтіли від розпачу, а сльози лились, лились гіркі сльози… 

 Слідом полізла і Фанні. 

 -Теріл… Я до останнього казала батьку не розповідати, але він не тримає язик за зубами, -шептала сестра, щоб батько не почув. - ніхто не бажає тобі зла. Містер Брут надзвичайно харизматичний та багатий добродій насправді. Нічого такого не станеться, як ти вийдеш за нього… 

 Теріл підняла мокрі очі, -поглянула на сестру. Усе розпливалось, сестру було все гірше й гірше видно. Обличчя Фанні дівчина не бачила, але згадувала той дивний погляд її зелених очей. Стільки всього відбувалось за її спиною, а вона навіть не помічала. І слова сестри, все дужче й дужче її ранять. Дівчина опустила свою голову, вмить, стало спокійно. Вона заснула. 

 Проснулась Теріл від голосу Фанні:

 -Сестричко, ми приїхали. - блакитноока встала нічого не розуміючи, навкруги було повно людей, усюди прилавки і багато тварин… не лише коні, тут поросята, кури, віслюки! Але на радощі сил не було, непотрібний груз… зайвий груз… 

 Дівчина попрямувала за сестрою. Та вже із задоволенням розглядала різні жіночі прикраси. Батько розглядав зелень, м'ясо, рибу - продукти. Теріл хмарно підтакувала Фанні на чергову шпильку. 

 Різко на прилавку вона побачила слах, вона підійшла до нього і почала розглядати. 

 -Ось ці по 20 срібняків, але для вас, прекрасна леді, віддам за 15.