Розділ 7 Буси Річажа

 -Нарешті, Теріл, -це була Фанні, - я так переживала за тебе, енергію давала… Ти тільки батькам не розповідай, а то мені влетить… - шепоче, проте що їй то влетить? Батьки ніколи її не сварили і не будудь, завжди ніжно до неї ставились – лелеїли. Проте дівчина і не збиралась нікому розповідати, сама знала що у них це заборонено.

  -Що, що сталось? Хто мене віднайшов? –незрозуміло чому, проте Теріл усе чітко пам’ятала.

  -Брат знайшов. Маркус сьогодні приїхав, -усміхнулась сестра, дівчині завжди подобалось коли її старша усміхається, у неї така красива посмішка. –А лікар сказав, що запаморочилось тобі від дуба, має вже він такий ефект для тебе, лікар й сам не знає чому.

  -Справді? - дівчина сідає потираючи свою голову рукою.

  -Так, Маркус приїхав, його вдома уже чотири роки не було, -й справді у дівчат є три брати. Маркус – середній (друга дитина). –а й доречі лікар просив повідомити, що тобі не можна сильно навантажуватись сьогодні.

  -Дякую, Фанні, що сказала.

  -Не хочеш привітатись з братом?

  -Чому б і ні, проте мені слід переодягтися. –уже встала Теріл.

  -Допомогти чи вийти?

  -Вийди, як твоя милість. Мені не потрібна зараз допомога.

  -Гаразд, брат прогулюється садом.

  -Дякую, -попрямувала до скрині з одягом дівчина.

  Сьогодні вона посвятила майже весь ранок рослинам, не враховуючи неприємну зустріч. Тому й одягнена вона була у найпростіший одяг, зручний для садівницької роботи. Зараз же вона віднайшла у скрині кремову сукню з тендітними трояндочками по піддолу. Волосся вона роспустила і за допомогою бежевої широкої стрічки зав’язала мальвінку. В такому вигляді тепер не соромно з’являтись на людях. Лише вийшовши на вулицю, вона помітила що зараз не ранок, а вже десь за обід.

  Посеред саду її зустріли добрі чоловічі очі. Справді чоловічі, не юнацькі, Маркусу вже двадцять вісім, він уже має власну сім’ю. Тільки от бездітна його дружина - ніколи не матиме дітей.

  -Маркус, - чомусь скрикнула дівчина і подалась йому на зустріч.

  -А ти виросла, сестричко, - усміхнувся брат дивлячись на спохмурніле лице сестри, яке з роками так і не обзавелось усмішкою. –Ти виросла, а похмурість ще досі залишилась…

  -Зате я в душі рада тебе бачити, - нарешті підійшовши ближче, вона помітила в руках брата коробочку. 

  -Я ненадовго приїхав, завтра після сніданку вирушаю, - Маркус потер коробочку великим пальцем і простягнув вперед, -приїхав і для того, щоб подарунок вручити іменинниці.

  Теріл усміхнулась втомленими очима та з захватом прийняла подарунок. Відкривши його, дівчина помітила нічим не примітивне намисто з великих голубих бісерин. Проте й воно викликало усмішку, щось на подобі усмішки на виснаженому біленькому личику сестри.

  -За це я душу продав, -посміявся Маркус й глянув як дівчина витягує подарунок назовні, -знаєш що це?

  -Ні.

  -Це буси Річчажа. Вони допоможуть тобі швидше відкрити свої здібності. –Буси Річчажа - це доволі частий магічний артефакт, ним користується знать, щоб швидше відкрити магічні сили і Маркус віднайшов одні такі й подарував Теріл.

  -Правда? Гаразд, я спробую. –Теріл заховала артефакт у своєму кулаці. –перед вечерею.

  Сьогодні на ніч у неї були справи, вона вирішила віднайти у хащах Відьму Правди, тому вона і вирішила скористатись бусами ввечері у присутності брата, щоб все пройшло гладко. Можливо це все пояснить і їй не прийдеться йти до відьми. Й щоб усі побачили її дар, який має  відкритись, мабуть…? 

  -Знаєте, батьку, коли їм було по тринадцять, то вони були дуже схожими, -поглянув Маркус на сестер, які сиділи на лавці. –проте зараз вони зовсім змінилися: у Фанні очі стали зеленими, а у Теріл так і залишились блакитними, у Фанні появилась магія, а Теріл так і залишилась без неї, у Фанні волосся зробилось світло русим, а у Теріл залишились золотаві локони. Фанні повністю змінилась, а Теріл залишилась такою, якою я її пам’ятаю.

  -І до чого ти ведеш? –майже не слухав його містер Сауз Німфей втупившись у книгу.

  -Ми сьогодні з Теріл прогулялись садом, вона доречі як і тоді висаджує нові рослини, ви знали? Я побачив слах, – подивився Маркус на батька, авжеж той знав, навіть виділив їй підвальне приміщення. Проте чоловік одразу зрозумів - відповіді не дочекається й далі повів, - вона залишається такою ж, як і колись, можливо, можливо, ви запечатали якось її дар? –останню фразу Маркус сказав тихо. Очі Сауз Німфея перестали бігати по сторінках, а зупинились у шокованому стані, запечатати дар своїй дитині - це величезний удар. Якщо це зробити, то навіть з роками людина залишається незмінною, проте бездушною та беземоційною. Колись запечатали дар мамі його дружини й вона померла такою, якою її пам'ятали в юні роки. Разом із даром запечатується й сама людина, її емоції. Й найголовніше: той хто запечатує дар стає потенційним ворогом народу, у таких людей, які запечатують сили інших, на плечі лишається мітка. Така мітка є зараз тільки у однієї людини – Відьми Правди. Ця стара - небезпечна, вона запечатала стільки людських душ, що не злічити на пальцях однієї руки.

  -Що ти таке верзеш!? –відірвав свої очі від книги батько. У його темних очах виднілась лють, усі зразу ж поглянули на містера Сауз Німфея й одразу ж відвели свої погляди побачивши його злобу. –йди за мною.