Розділ 3 Не така вона все ж зла...

  -Куди ти збираєшся, Джон? -поглянув хлопець на свого друга.

  -Мене запросили в помістя Сауз Німфеїв, бачу ти не відстаєш, -поглянув Джон на парубка, який одягнув свій сірий жилет, білу сорочку зав’язаною шовковим спадаючим платком та як-небуь накинуте легке пальто.

  -Та от матір заставляє йти на бал до Кавісси.

  -Я б до неї сходив. –замріявся Джон.

  -Та я знаю, так вже за нею бігаєш. Слухай, а не хочеш помінятись, у Сауз Німфеїв мене навряд чи знають, а ти побудеш зі своєю милою. –ліктем підштовхнув друга він.

  -Мг, була б милою як би декому на шию не вішалась. –обурився хлопець, явно натякаючи на щось дуже очевидне.

  -Вона лише через статус до мене так ставиться. Ну досить, йди і спокуси свою любов.

  -Господи, отак розкажи тобі таємницю, побачимо коли я відіб’ю любов усього твого життя, Ваше Величносте -відкриваючи двері вийшов Джон, а слідом за ним і хлопець.

    Всеж вони помінялись дійствами та принц поїхав у помістя Сауз Німфеїв. Дуже загадкової родини, проте юнак зовсім нічого про неї не знав й навряд чи захоче коли-небудь дізнатися. 

  У самому будинку було дуже нудно, тому парубок вирішив вийти в сад. Прогулюючись ним він почув:

  -Ваше Високосте?

  Невже хтось його впізнав, обернувшись, він побачив якусь дівчину трохи далі від себе. Швидко сховався за деревом.

  -Схоже я помилилась, там нікого немає.

  -Нісса, пішли, я зустріла там такого джентельмена. –підійшла до дівчини подруга, що одразу взяла її попід руку і вони пішли з саду. Тоді стало дуже тихо, тільки де-не-де було чути шум від свята.

  -Відпустіть мене!!!–пронизливо пролунало садом, це було не подалік, дуже не подалік. Якийсь збоченець приклеївся до дівчини притуливши її впритик до того ж дерева де переховувався парубок. Він вирішив втрутитись і вийшовши з-за дерева притягнув до себе юнака за його піджак.

  -Дівчина ж сказала відпустити її.

  -А ви ще хто такий щоб втручатись у наші справи.

  -Я той хто буде оберігати кожного громадянина імперії від таких психів як ви. –парубок у пальто уже потягнув кулак, щоб вдарити збоченця проте його погляд перехопила дівчина, яка була одягнена у червону сукню з відкритим верхом, а низ і корсет прикрашені золотими узорами, які так підкреслювали її прекрасне волосся. Її кришталеві очі заповнювались слізьми, а її ніжно персикові вуста в той же час мовили:

  -Благаю, не бийте містера Чарльза.

  -Що, чому? –опустив кулак і ослабив хват хлопець, перебуваючи у нерозумінні–Він хотів вас змусити до таких речей, які б принизили вас. Чи вам подобається робити із себе жертву? –ненажарт обурився він.

  -Зовсім ні, при першій зустрічі поцілунки вже занадто. –вся трусилась, витираючи сльози Теріл. Й справді їй було не приємно, серце зжималось від беззахистності, але слова самі викарбовувались з уст–Я не можу терпіти насилля над людьми, Чарльз хоч і поступив не подумавши, проте бити людей це занадто для мене.

  -Ну гаразд, як бажаєте. –парубок відпустив містера і той почав отріпуватись. Відчувши вину, не розуміючи й сам за що, він пішов, але зупинився і подивився на дівчину, та була сама не своя і трусилась вона явно не від пережитого, -леді, вам холодно.

  -Т-трохи, холоднувато, -дівчині ставало не на жарт погано. Персикові губи втратили свій свіжий рум'янець, а очі налякано дивились на все. Юнак зняв своє пальто і накинув на плечі дівчини. –не слід…

  -Ще трохи і ви перетворитесь в крижану скульптуру, а в моєму гардеробі ще з сотню таких. –Тепер він пішов і дивне відчуття провини зникло. Що це взагалі тільки що було? Блакитні настрашені очі не вилазили з голови, а персикові губи ніби навік збережуться в голові. Що це? Він хоч і хотів йти з балу, але дивна незнайомка заставила його лишитись. 

  -Містере Чарльзе, ви в порядку? –нарешті звернулась дівчина до нього, але переполохано трималась осторонь. 

  -Так, -сказав містер Чарльз і пішов до шуму дивлячись у землю. 

  Теріл залишилась в  саду, у любому випатку їй не було цікаве святкування. Посидівши трохи на лавці вона вирішила прогулятися серед зелені. Дійшовши до свого старого дерева дівчина побачила чоловічий силует, а коли той обернувся впізнала юнака що за неї заступився.

  -Ви хіба не пішли до дому? –запитала дівчина.

  -Ні, чого я посеред дійства маю йти? 

  Правду кажучи вдома його чекатиме матінка, яка відправидь його назад зі словами: «Як ти міг втекти зі свята Кавісси, повертайся назад до неї!».

  -Я мала на увазі веселитись до гумору до будинку. Я б пішла, але на жаль не можу. –дівчина сіла біля нього на траву.

  -Правда, а не підкажете що сьогодні за свято?

  -День народження молодшої доньки, це, мабуть, її останнє день народження.

  -Чому ви так говорите?

  -Бо по легенді її сім’ї після наділеної магією її сестри вона помре у своє повноліття. Але легенда бреше, -важко видихнула і подивилась Теріл на парубка. –вона повинна була мати магію як і її сестра, але вона немає ні краплини, нічого.