Розділ 2 Такі схожі і в одночас різні

  В однієї сім’ї народилась донька, це було дуже неочікувано, тому що вже дуже багато років у сім’ї народжувались лише сини. У маленької дівчинки було три брати. Ніхто в її сім’ї не вмів чарувати і по легенді їхньої родини саме вона мала принести щастя усьому майбутньому роду. Усі її плекали та лелеїли і росла вона дуже хорошою і доброю дитиною. 

  А коли дівчинці виповнився рік, то з’явилась у неї сестра. Сестру вчили, що не доживе вона до старості, а помре у своє вісімнадцятиріччя. Сестри в дитинстві були дуже схожими на вигляд: світленьке волосячко, яке завивалось на їхніх голівках, голубі великі очі та світла шкіра. Їх відрізняло лиш одне, старша була доброю та милою, завжди принаряджувалась у різнобарвні сукні радуючи батьків, обнімала усіх зранку, окрім своєї сестри. Інша ж була замкнута, тихо сидить в саду, нікого не чіпає, дуже вона не любила коли старша бігла всіх обіймати, завжди ходила похмурою опустивши свої голубі оченята вниз.

  З роками старша ставала все милішою та веселішою, а молодша все похмурішою і замкнутішою. Непомітно дівчата стали вже зовсім дорослими.

  -Матінко, батьку, я така щаслива що сьогодні день народження Теріл. Нашій крихітці виповняється сімнадцять. Тепер ми однолітки, -кружляла садом Фанні. –але це не на довго, через три місяці я знову стану старшою.

  -Так, люба, дивно що їй залишився тільки рік, а сили ще не з’явилися. –сиділа на лавці місіс Сауз Німфей.

  -А ще в пророцтві говорили що вона буде в розквіті сил, а вона завжди ходить похмурою, -Фанні потягнулась до сестри, -давай, звеселись, сестричко! –проте Теріл відсторонила руку дівчини.

  -А що з того, що я буду веселою? Ви всеодно влаштували дійство в честь мене, хоч і знаєте що я туди ні ногою не з’явлюсь. –Промовила Теріл дивлячись в книгу.

  -А ось тут ти помилилась, -відірвав погляд від Фанні батько, -сьогодні ти мусиш бути, тобі залишився лише рік. Ми з Джорджиною виберимо тобі пару.

  -Обов’язково брати туди мене? –закрила книгу Теріл.

  -Так, обов’язково. Чоловік має бачити з ким піде під вінець, а у мене до тебе є порада: усміхнись.

  Теріл знову занурилась у пригоди книжкових персонажів. Передчуття ніби її йдуть вибирати по обкладинці як раба. 

  Приготування будинку до дійства йшло в повному ході. Фанні кружляла залою допомагаючи батьку своєю магією. Поставила руки перед пляшкою шампанського і каже:

  -Церус, -уся рідина тут же здіймається у повітря, -рунд. –і усе рівномірно розіллється по бокалах.

  Теріл дивилась на Фанні і роздумувала: «А й справді мама каже, чому у мене не має магії, невже прокляття розіб’ється тільки на дітях Фанні? Проте це означає що я житиму не вісімнадцять років, а повноцінне життя?». Але її глибокі роздуми розвіяла міс Джорджина:

  -Чого ти розмріялась, -повернула Джорджина в руку Теріл ганчірку, -краще витирай тарілки,  усе має сяяти.

  -Звичайно, мамо, мені слід краще працювати. –відірвала вона погляд від Фанні та ще серйозніше почала натирати порцелянові тарілки.

  Втомившись, дівчина сіла на бетонні сходи, ззаду неї підійшла її сестра.

  -Я бачу ти дуже втомилась допомагаючи мамінці, -сіла вона поруч, -знаєш, я справді хочу щоб ти була усміхнена на своє день народження. Тому хочу тобі дещо подарувати, -Фанні підняла свої долоні, а Теріл поставила зверху свої. Це був процес дарування енергії, він був заборонений батьками, проте Фанні завжди на день народження сестри робить їй такий подарунок. –Евір.

  Закривши очі, їхні руки засяяли. Теріл відкрила очі і почула різкий приплив енергії.

  -Цього вистачить на годину, а тепер усміхнись! –сказала Фанні і Теріл зразу ж усміхнулась.

  -Я й забула як це, дякую тобі, Фанні. –Теріл піднялась і пішла.

  Невдовзі прибули гості.

  -Погляньте, Чарльзе, це моя донька Теріл. –представив доньку містер Сауз Німфей. 

  -Непогана.

  -Погляньте, містере Серб, це моя донька Теріл.

  -Мг, високувата.

  -Погляньте, містере(…)

  Дівчині нічого не залишалось як усміхатись та кланятись.

  -Батьку, я вже тут вивертаюсь півтора години, можу я піти? –у дівчини знову вернулась втома.

  -Можеш йти, але не далеко.

  Дівчина вирішила піти до напитків, узявши кришталевий бокал до неї хтось підійшов.

  -Доброго дня, міс Теріл. –узяв і собі бокал юнак.

  -Містере Чарльзе, так? –зробила ковток дівчина.

  -Авжеж, я дуже радий почути моє ім’я з ваших витончених уст. От тільки, ви не в настрої, -подивився він на втомлену Теріл, -Не хочете піти прогулятись в сад.

  -Було б не погано, -поглянула вона на свого батька.

  «Подальше б піти від усього цього гамору», -подумала мимохіть дівчина, коли містер Чарльз уже поплентав її на двір.

  -Прохолодно, -пробурмотіла Теріл.

  -Бажаєте піти в середину? –небажаюче мовив Чальз.

  -Ні, ні, терпимо… -зупинила його дівчина.