Розділ 1 Походження магії

     У магічному всесвіті була така сім’я в якої не було магії. Над цією сім’єю всі сміялись та глумились, бо як це так, у всіх є магічні сили: у імператорської сім’ї, у герцогів, у баронів, у простих селян, у багатих жителів, навіть у рабів з народження були прості сили. І тільки ця сімя завжди слухала насмішки, хоч і була по багатстві вище середнього. Сім’ю ніде не запрошували й перемістилась сім’я у найнепримітніший будинок імперії, прямо біля похмурих хащів. Усі вже й потроху почали забувати про них, але сім’я дуже розізлилась, завжди ходила ображеною на всіх. І в один день голова сім’ї вирішив. 

  Пішов він до відьми, що жила в темних хащах. Чоловік зайшов до неї зі своїм незадоволеним та злісним лицем. Гримнувши дверми, він нервово сів у крісло.

  -Чому прийшов до мене в хащі чоловік? –питає відьма.

  -Відьмо, мені так тяжко жити! Мій гнів та відчуття несправедливості не подолалє ніщо, лиш магією можна повернути справедливість у цьому гнилому світі! Тож прийшов я просити від імені усього мого роду, щоб ти повернула нам магію. - закінчив чоловік чекаючи відповіді.

  -Не можу я повернути те, що ніколи в тебе не було.

  -Так у нашого роду із народження магії не було!?-обурився тоді чоловік.

  -Чому ж це, я говорю саме про тебе, -ткнула вона своїм кістлявим пальцем у чоловіка, вїдаючись своїм довгим кігтем у його груди, -магія зароджується у чистому серці, має бути хоч крапля доброти і світла. А твоє серце - брудне, -скорчила вона свої гнилі зуби, -і твоя душа грязна.    

  -Та як ти посміла, стара! -розлютився чоловік, -ти відьма яка не може брехати!

  -Я й сама це знаю, я відьма Правди. Подивись на це око, -показала вона на чорне висушене око, яке було зморшкуватим і вим’ятим як літня ганчірка,  навколо якого літали дрібні мошки, й яке навіть оком назвати було тяжко. –знаєш чому воно таке, це я єдиний раз в дитинстві збрехала, ти справді думаєш, що хочу друге таким зробити? 

  -Не може таке бути, щоб я був злим. Я добрий!

  -Ні. Ти черствий, у тебе немає доброго майбутньго. Я тобі даю вибір. –вона поставила дві долоні над столом. –Або ти залишаєшся без магії, проте усі твої майбутні предки матимуть її, або ж усе залишається як і було.

  -Ні, це несправедливо! Я! Я, я маю мати магію!!! Я не хочу залишатися і на далі таким безпомічним! Я нищий рабів! Я нищий найнищих верств! Я ніхто!!! 

  -Ти не ніхто, у тебе є сім’я, що думає про тебе, у багатьох її не має. У мене не стало сім’ї, я виживала з самого дитинства сама, твоя сім’я захистить тебе коли до них прибудуть сили, бо для них ти не ніхто -відьма показала на шар який переливався голубими хвилями як океан і осяювався зорями як космос. Коли розвіявся туман чоловік побачив свій будинок з висоти пташиного польоту. –це твоя дружина, твій син та твоя донь…

  -Який мені толк від сім’ї?! Я прийшов за своєю магією через усі ці хащі. За своєю, і отримаю її в любому випадку! –обурився чоловік і махнувши рукою над шаром туман знову заповнив його.

  -Так от ти який, ну гаразд є один спосіб. Я можу забрати їхню чистоту сердець і передати усе тобі, тоді ти отримаєш бажане -у чоловіка спалахнули очі. –але…

  -Так, так, мені так і потрібно!!! 

  -Але тоді усі вони помруть!

  -Це мене не хвилює, роби вже свою роботу скоріш! –встав чоловік з крісла.

  -Знай, коли до тебе прийде доброта, ти будеш плакати. –встала і відьма. - гіркими слізьми ти не оплачеш й половини свого вчинку. 

  -Заткнись, стара, я готовий!

  Відьма кінцем кігтя торкнулась до чарівного шару і в ту ж мить він розсипався на міліарди дрібних уламків, відьмині очі засяяли голубим сяйвом і всі дрібні скельця піднялись у повітря закружлявши довкола старої та чоловіка. Довге волося відьми стало темнокаштановим, зморшки пропали, а лице омолоділо й зарум’янилось та вкрилось легким  ластовинням. Замість старої постала юна дівчина, яка підняла свою руку до уламків. Уся кімната заповнилась настільки яскравим сяйвом, що чоловік був змушений примружити очі і закрити лице своїми лодонями, а коли він зрозумів що сяйво пропало, то відкривши очі усе було як раніше.

  -Можеш іти, -прохрипіла відьма.

  Чоловік уже привіткрив двері, проте на його плечі зупинилася кістлява долоня старої. Тоді вона тихо промовила зовсім юним голосом:

  -Я відьма правди, мушу сказати три правди попутнику моєму. Ніхто з предків твоїх з роду магії не матиме, проте через сотню років з’явиться дівчина в родині твоїй з настільки чистим серцем, з настільки жвавою душою, що дасть роду твоєму розквітати. Проте… проте, розквітатимуть лишень дівчата, й лише до вісімнадцяти, а усі чоловіки народжуватимуться черствими як ти!

  Чоловік різко обернувся проте відьма стояла вже в іншій частині будинку.

  -Іди звідси, Френкі Сауз Німфей. - врізалось її око у його фізіономію.

  «Звідки вона знає моє ім’я?» -подумав чоловік.

  -Бо я знаю усю правду, Френкі.

  Чоловік нажахано вибіг з хатини. А пробравшись через хащі до свого будинку він побачив що на городі бездушно лежав парубок-його син, а в кріслі на ґанку в такому самому стані його донька. Як і сказала відьма він заплакав, це, мабуть, вперше як чоловік просльозився. Стримуючи сльози, він відчинив двері. На дивані обернена спиною до нього сиділа жінка, його руки затряслись, він не міг повірити що зміг таке зробити зі своєю сім'єю. Чоловік обійшов його і побачив жахливу картину. Його дружина уся поблідніла лежала схиливши свою голову вліво. Посередині її грудей був наскрізний отвір, який заливався кров’ю, ніби хтось обома руками жадібно вирвав її пульсуюче серце. Чоловік більше не міг терпіти і з його очей полились сльози розуміння власного жалюгітства. Колінами він впав у калюжу крові перед дружиною, почав цілувати її холодні бездушні руки, на які крапали й крапали сльози.