16 - Епілог

Амір
Минали дні. Катаріна потроху приходила до свого колишнього стану. Та щось в ній змінилося. Вона  майже не дивиться мені в очі, а коли ми зустрічали жінок з дітьми чи при надії то Катаріна одразу ж йшла геть. 
Спочатку я списував це на те, що їй довелося пережити та в один момент мене осінило. Ми втратили малюка. Вона в цей момент була сама, нікому було поговорити з нею і я жодного разу не порушував цієї теми. 
Сьогоднішній вечір був як і всі попередні. Зайшовши в кімнату побачив Катаріну лежачою ліжку. Її очі дивилися в стелю та були червоними від сліз.
- Я так не можу більше. - гучно видихнув я.
Знявши взуття та поклавши корону на спеціальну  подушечку ліг поруч з дружиною. Я легко підняв голову жінки  і поклав її на свої груди. Вона поклала свою в мою переплівши пальці.
- Катаріно, люба, ти не хочеш поговорити? Вже який день я спостерігаю за твоїми стражданнями.
- Все в порядку, Аміре. Це пройде.- сказала вона беземоційним голосом.
- Ні не пройде. Ти мучиш себе. Мені боляче дивитися на тебе.
- Через те що я втратила нашу дитину?- вона винила себе, досі винила.
- Через те що ти картаєш себе за те в чому не винна. Вони забрали її, не дозволили їй народитися. 
- Я мала її захистити.
- Ти робила все що могла.
- Цього виявилося не достатньо.
Різко сівши взяв її обличчя в свої долоні та підняв так аби наші очі зустрілися. В них відображався весь відчай та біль, який жив у її душі. 
- Я кохаю тебе! Кохаю більше власного життя і тому не дозволю аби ти з'їдала себе цими докорами.
- Ти не покинеш мене? - її голос тремтів, а очі стали наповнюватися слізьми.
Я бачив її в різних ситуаціях, але це перший випадок, коли Катаріна на межі від того аби зламатися. 
- Дурненька. Я ніколи і нізащо не покину ту , що стала моїм сенсом. У нас попереду ціла вічність.
- Я кохаю тебе, Аміре!
Після чого моя дружина міцно обійняла мене. 
І я згадав слова, які сказала мені колись матір Катаріни.
" Поряд з людиною свого серця ти будеш відчувати себе одночасно слабким і сильним. Ти будеш готовий пожертвувати всім заради її щастя, як і вона заради твого. Ми з Ауредієм віддаємо тобі свою маленьку, проте найдорожчу вічність. Бережи наш промінчик,який стане твоїм маяком у найтемнішу ніч." 
Так і було. Сама не розуміючи подальших наслідків, Катаріна випила замість мене отруту , а потім підставила свою спину під смертоносний удар. Вона двічі віддавала за мене життя, що не залишилось не поміченим. Моїй дружині повернули безсмертя за її велике серце.
Милосердя і Правосуддя. Дві протилежності для зустрічі яких постарався сам всесвіт. 
***
Деякий час по тому
Добробут Аурорії процвітав. Нам з Катаріною довелося витратити багато часу для того аби виправити усі помилки Грегорі. 
Моя королева проводила аудієнції з народом, відвідувала міста, провінції, сиротинці. Інколи і мене брала з собою, якщо я не був зайнятий іншими справами. Ми повністю реформували Королівську Раду та місцеву владу. Головним центром королівства став народ.
Та чого це я все про справи, коли сталась проблема значно більших масштабів. Прокинувшись посеред ночі я не знайшов своєї дружини поряд.
Накинувши поверх тіла сорочку та штани пішов  на її пошуки. Знайти Катаріну було дуже просто. Моя дружина у легкій нічній сорочці сиділа на кухні і поїдала тістечка.
Я обперся  плечем до дверей і просто спостерігав за цим. На моїх губах розквітла широка усмішка.
Коли Катаріна помітила мене то аж підскочила від переляку. 
- Любий?
-  Вибач, що налякав. 
Підійшовши до неї погладив її округлий живіт. Невдовзі на світ появиться маленьке чудо, якого ми так довго чекали.
Я впевнений , що зміниться не одна династія та моя  Катаріна буде все ж такою прекрасною та доброю, а наше кохання триватиме вічність.