13 - Амір

З самого початку лист від Геліони видався мені дивним. Я дозволив Катаріні поїхати в її колишній будинок тому що в будь-якому випадку вона б пішла. Наложивши на неї захисні чари відпустив. 
За сніданком мені не давало покою дивне відчуття. Ще й та нав'язлива фрейліна, до якої мене так ревнувала Катаріна, вічно шукала зі мною зустрічі. 
Коли я вже виходив зі замку аби поїхати слідом  за своєю дружиною Тріс наздогнала мене. Вона щось розповідала, сміялась та мені було байдуже.
- Міс де Ла'Пафо , чого ви добиваєтесь такою відвертою та неприємлимою поведінкою?
- Я, я ... - стала заїкатися вона. Схоже мій тон збив її з пантелику. 
- У мене є дружина, яку я сильно кохаю і окрім неї мені ніхто не потрібен. Тому залиште ці спроби. Це даремна втрата часу та зусиль. 
Після цих слів я швидко направився в конюшню і  осідлавши коня направився до Катаріни.  Скакун мчав на шаленій швидкості. Чим ближче я був до місця призначення тим не спокійніше ставало на душі. 
Побачивши її Лотоса  прив'язаного до дерева з облегшеням зітхнув. Вона доїхала сюди.
Будинок зустрів мене на перший погляд тишею. Та згодом я почув ридання. Щось трапилось. Швидким кроком піднявшись на верхній поверх, опинився біля відчинених навстіж дверей. На підлозі плачучи лежала Катаріна, а  неподалік бездиханне тіло Геліони. Кляті світила. Як це сталося. Коли я заговорив з своєю дружиною зрозумів що в неї почалась істерика, а потім вона взагалі знепритомніла. Піднявши її на руки заніс на диван у вітальній і направився за  допомогою. 
Через деякий час приїхав цілитель і зайнявся Катаріною, тоді як я з інспектором попрямували в кімнату де все сталося.
- Ну і запах. - сказав чоловік. 
Декілька хвилин він все оглядав, а потім став дивно принюхуватися.
- Ви відчуваєте те що і я , Ваша Величносте?
Зосередивши увагу став теж принюхуватися. 
- Тут пахне яд- травою. 
- Так. Схоже спочатку її розповсюдили кімнатою , а тоді поклали тіло, щоб приховати цей запах. 
- Катаріна, кхм- кхм, Її Величність пробула б тут достатньо для того аби отруїтися. - виявляється я не даремно переживав.
- Так. Схоже хтось намагався знову вбити королеву. А ще тіло виглядає не зовсім живим.
- Що Ви маєте на увазі? 
- Ось тут тіло просвічується. 
Підійшовши ближче став оглядати місце на яке вказав чоловік. Через переживання за Катаріну я одразу не зміг побачити ,що це була майстерно створена ілюзія.
- Схоже тут працював професіонал. Не знаю чи є такі у нас в Аурорії. - продовжив інспектор.
- Тоді потрібно терміново знайти Геліону і розібратися чи не причетна вона до цього. Лист був саме її почерком. 
- Розберемося з цим пізніше. Зараз потрібно знайти безпечне місце для Їі Величності.

Думаю будуть ще спроби.  Хтось надто сильно хоче її смерті.
- Я закрию її в королівській в'язниці. Це дасть нам трохи часу. 
- Це справді чудовий варіант. Там чари через які дуже важко пробратися, Її Величність буде в безпеці. Але думаю вона не буде дуже рада такому рішенню.
- Вона зненавидить мене ,але краще так,  ніж знайти її мертвою. Ми нікому не скажемо, що Її Величність там. Це будуть знати лише довірені вами люди. А всім інші будуть думати, що вона поїхала відновлювати здоров'я. Я ж можу Вам довіряти?
- Звичайно, Ваша Величносте.
- Тоді давайте знайдемо того хто це зробив.
Як я і очікував Катаріна навіть слухати мене не захотіла. Вона пішла і сіла в карету. Інспектор лише глянув на мене співчутливим поглядом і все. Цілу дорогу вона мовчала. Я бачив як жінка стримувала сльози та все ж таки поодинока сльозинка скотилась її щокою. В цей момент я почувався останньою сволотою. Мені хотілося пригорнути та заспокоїти її та це б лише зробило гірше. Вона не хотіла мене бачити. До всього Катаріна ще й згадала загублену частину свого життя. Їй буде важко та через образу навряд чи вона прийме мою допомогу.
Завівши жінку в кімнату декілька хвилин стояв під дверима. Знову почулися  ридання.  Моє серце обливалося кров'ю тому я пішов геть. Я кохав Катаріну та так і не наважився сказати їй цього. 
Інспектор вирушив на пошуки Геліони, а я тим часом мав вирішити справи які накопичилися. Мені на зустріч йшла роздратована Віта де Ла'Широ. 
- Це правда?
- Про що ви ?
- Думаю нам варто поговорити без лишніх очей. 
Вона швидким кроком йшла в сторону мого кабінету. Не встиг я переступити поріг як жінка  налетіла з питаннями.
- Ти закрив власну дружину у вежі, а сам розважаєшся з її фрейлінами? 
- Стоп. По порядку. Щодо Катаріни то це лише задля її безпеки і Ви самі знаєте це, а все що стосується фрейлін брехня.
- Ну добре , чому тоді Тріс де Ла'Пафо розповідає, що ви провели чудову ніч і проведете ще одну?
Мої очі вилізли на лоба, а в середині став підніматися гнів. 
- Вперше чую таку нісенітницю. Сьогодні в ранці я чітко дав їй зрозуміти що для мене не існує іншої жінки окрім моєї дружини. Та зараз я вирішу це питання раз і назавжди. 
Вийшовши з кабінету попрямував у двір. В останнє я бачив її там. Дорогою прихопив зі собою декілька гвардійців. Придворні налякано дивилися на мене та через цікавість йшли за нами. 
Тріс і справді була з іншими жінками у внутрішньому дворі. Вони про щось весело розмовляли та слід було їм побачити мене як сміх одразу ж припинився. 
- Міс де Ла'Пафо, підійдіть будь ласка сюди. 
Жінка налякано стала прямувати в мою сторону тоді як всі інші з цікавістю спостерігали за тим що ж буде далі.
- Замком ходять неправдиві слухи , які ви розпускаєте. Вам є що сказати перед тим як я відішлю вас геть від двору.
Її очі вмить наповнилися слізьми, а рот став відкриватися і закриватися , наче в риби яку викинуло з моря на сушу. 
- Значить нічого. Отже буду говорити я. Ще раз повториться щось подібне і ви закінчите на вісильниці. Я не дозволю гуляти таким безчестивим слухам, які до того ж являються брехнею. Всім зрозуміло?
Усі стали мовчки хитати головами.
- Прекрасно. А тепер почекайте поки ця міс збере одежу і відвезіть її в один із маєтків біля кордону. - звернувся до гвардійців.
Я міг заплющити очі на щось інше та точно не на це. Потрібно чітко показати придворним межу за яку вони не мають права вийти. 
Повертаючись назад побачив Віту де Ла'Широ, яка стояла з щасливою усмішкою на обличчі. До чого дивна жінка.
- Вона змінила щось у тобі. - промовила вона, коли я наблизився до неї.
- Хто?
- Я про Катаріну. Ти змінився хлопче.
- Не верзіть дурниць.
- Ну . Ну. Ти можеш заперечувати та я бачу. До речі, я почула що твоя дружина відмовляється від їжі. 
Важко зітхнувши натиснув вказівним та великим пальцем однієї руки на очі. 
- Я поговорю з нею. - після чого пішов до Катаріни.
Піднімаючись сходами в голові крутились різні пояснення даної ситуації та навряд чи вона стане мене слухати.
Зайшовши в кімнату побачив її на ліжку. Очі жінки були заплющеними та вона не спала. Катаріна була ще надто злою на мене. Це я зрозумів після короткої розмови з нею, тому поцілувавши її в лоба пішов геть. Гнів та образа запеленали їй очі та нічого, я готовий чекати стільки скільки потрібно.
Йдучи двором назад в замок ловив на собі залякані погляди від чого про себе усміхнувся.
Нарешті зайшовши у свій кабінет став обдумувати сьогоднішню ситуацію. В замку є хтось хто заодно з цими лиходіями. Листа мені передав слуга, хоча це мав зробити листоноша. Потрібно буде поговорити з ним.  Я чув  в цього чоловіка проблеми в родині, через хворобу дочки, тому цілком ймовірно,  що він міг взяти плату за послугу. Покликав одного з гвардійців і наказав привести мені його сюди. 
Лауріку та її обранця можна викинути зі списку підозрюваних. Після того як Катаріна дозволила шлюб вони одразу зібрали речі дівчини і зранку їх вже не було в замку.
В двері постукали, а тоді зайшов слуга.
- Кликали, Ваша Величносте?
- Так. Ви дали мені сьогодні зранку листа. Як він опинився у вас?
- Листоноша передав. 
Перевівши погляд на чоловіка побачив як бігають його очі зі сторони в сторону. Він став ламати нервово руки та весь спітнів.
- Не думаю, що ви хочете залишити свою дружину та хвору дочку без годувальника.
- Ні, Ваша Величносте, я розкажу. Мені передав його чоловік. Сказав, якщо я люблю свою дочку то виконаю це доручення. - видав він на одному диханні.
- Як він виглядав?
- Я не бачив. Він стояв в темряві. 
- Зрозумів. Щодо твоєї дочки то я накажу місцевому цілителю зайнятися нею.
- Дякую, Ваша Величносте. - на його очах з'явилися сльози. 
- Можете йти.
Він поклонився і пішов геть.
Я впевнений, що той хто це зробив спеціально обрав таке місце, щоб приховати свою особистість. 
Решту вечора я просидів переглядаючи листи. За сьогоднішній день піднакопилося багато роботи, закінчивши яку відкинувся втомлено на кріслі.
Перед очима стояв образ Катаріни. Я став марити нею. В кожній дрібниці цього холодного замку я бачив її. Ця жінка була набагато сильнішою ніж здавалося на перший погляд. Якою б жорстокою вона не виглядала її середина завжди м'яка і хоче пожаліти кожного. Катаріна є Милосердям, тому кожна смерть причинена від її руки відкликається нав'язливим голосом совісті. 
Важко зітхнувши пішов у покої. Вони зустріли мене тишею. Роздягнувшись лягнув на ліжко та сон все не йшов. Дурні думки ніяк не хотіли покидати голови і від інспектора не було ніякої звістки. А більше я не міг тут нікому довіряти тому прийдеться чекати. 
Оскільки заснути не виходило, швидко одягнувся і вийшов у коридор. Всі вже спали тому тут було дуже тихо, лише десь вдалині чувся чийсь сміх.
Не скажу, що заздрив чужій безтурботності, адже саме завдяки труднощам наш характер загартовується. І коли в морі настане бур'я то корабель таких людей опустить свій якір та буде міцно триматися дна. 
За думками не помітив як добрався до вежі Катаріни. Швидко піднявшись сходами зайшов у кімнату в якій вона була. Тут була тиша, та якийсь дивний звук порушував її. Це були всхлипи моєї дружини. Не вагаючись підійшов до ліжка та загорнув її в свої обійми.
- Аміре?
- Так,Катаріно. Навіть якщо ти знову проженеш я не піду нікуди.
Вона міцно обійняла мене зариваючись носом у шию. Щось в середині грудей наче тріснуло. І я вже знав, що від цього моменту більше не зможу триматись осторонь від неї. 
- Я не можу так більше. - прошепотіла вона. - Її тіло досі у мене перед очима. Щось в середині не дає цього забути. 
- Подивись на мене. - взявши її за підборіддя та підіймаючи його в гору сказав я. - Я допоможу тобі забути. 
Мої губи торкнулися її в палкому поцілунку. Ці вуста були такими жаданими. Я стільки чекав аби торкнутися їх.
- Довго я тут ще буду?
- Деякий час. Це необхідно для твоєї безпеки. 
- Я згадала все, Аміре. - в її очах було видно надію. - Може я зможу користуватися магією? Я пам'ятаю кожен ритуал, кожен рух. 
- Давай завтра спробуємо, добре?
Вона похитала ствердно головою. Ми лежали в обіймах один одного і мовчки насолоджувалися тишею. 
Через деякий час Катаріна лягла на живіт та підняла на мене голову. Її пальці обводили контур моїх губ, очей, брів.
- Знаєш, ти вже і не такий засранець, Аміре. - я не стримався і засміявся.- Весь час ти здавався мені надто суворим. Інколи було досталь одного погляду аби перехотіти розмовляти з тобою.
Я не стримався і засміявся.
- Я ніколи і не був ним. Просто не кожному дано пізнати справжнього мене. 
- А мені вдалося це зробити? - її очі бігали по моєму обличчі чекаючи відповіді , і я дав їй те чого вона хотіла.
Різким рухом перевернув Катаріну та навис над неї зверху. Дихання жінки збилося і вона важко ковтнула. 
- Якої відповіді ти хочеш? - прошепотів їй біля вуха , а тоді поцілував у шию. 
Повільно рухаючись залишав короткі поцілунки по всьому її обличчі. З рота Катаріни видався тихий стогін, який я одразу ж заглушив своїми губами. Руки жінки розстібали ґудзик за ґудзиком моєї сорочки. В неї це легко вийшло, а от мені довелося помучитися з її одежею та все ж таки я швидко це зробив.
Нічну тишу порушувало важке  дихання. Наші руки були міцно переплетені допоки хвилини екстазу не минули і ми не заснули в обіймах. 
Зранку прокинувшись побачив мирно сплячу Катаріну. Риси її обличчя були м'якими та витонченими. Це була найкраща моя ніч за цілу вічність. Поцілувавши її на прощання в чоло залишив коротку записку на столі та пішов. 
Перед входом у тронний зал зустрів інспектора. Чоловік був надто зосереджений та насуплений. Це видавали його брови які зійшлися на переносиці та пустий погляд в нікуди. 
- Інспекторе? 
Після моїз слів він наче вийшов з якогось трансу. 
- Ваша Величносте, боюсь ситуація насправді гірша ніж коли небудь була.
- Давайте тоді не будемо гаяти час. Пройдемо у мій кабінет. 
Не пройшло і двох хвилин, як ми вже були в місці призначення. Чоловік сів у крісло, а тоді підтвердив всі мої домисли.
- Геліона зникла. Схоже все ж таки вона замішана в цьому...